|
Битви під Венденом (1577—1578)
Битви під Венденом — це серія битв за контроль над Венденським замком (тепер — Цесіс, Латвія), які відбулися протягом Лівонської війни в 1577—1578 роках. Король Лівонії Магнус взяв місто в облогу у серпні 1577 року, але його було усунуто та замінено військом московського царя Івана IV, який невдовзі пограбував місто та замок. Польсько-литовські сили відібрали твердиню у листопаді і відбили контратаку московських сил у лютому 1578 року. У жовтні 1578 року армія Московського царства знову взяла місто в облогу, але програла меншим за чисельністю шведсько-німецько-польським силам. Це стало поворотним моментом у Лівонській війні, змістивши ініціативу від Москви до Швеції та Речі Посполитої. Це також стало кінцем Лівонського королівства, яке розпалося коли Магнус відмовився від корони і оселився в Курляндії. ПередісторіяВ 1570 та 1571 роках цар Іван IV зіткнувся з внутрішніми протистояннями, кульмінацією яких став новгородський погром у січні-лютому 1570 р.[5] та підпал Москви кримським ханом Девлет-Гіреєм[6]. Але вже 1572 року він продовжив кампанію у Лівонській війні[6]. Спроба контрнаступу шведів 1574 року не вдалася[7]. Іван IV представив нову стратегію, яка базувалася на десятках тисяч власних воїнів, козаках та татарах, а не на декількох тисяч досвідчених воїнах та найманцях, як було у його суперників[7]. Шведські сили були взяті в облогу у Ревалі (Таллінн), Дансько-норвезька Естонія була сплюндрована, так само як і центральна Лівонія аж до міста Дюнабург (Даугавпілс), з 1561 року формально під польсько-литовським сюзеренітетом[7]. Завойовані території здавалися Івану IV чи його васалу, Магнусу[7], який був проголошений королем Лівонії 1570 року[5]. 1576 рік став роком кульмінації військової кампанії Івана IV, ще 30.000 московських сил перетнуло кордон Лівонії 1577 року[5]. Магнус упав у немилість, коли він спробував знайти союзників проти московського царя[8] і почав підпорядковувати собі міста без консультування з царем[5]. Коли Кокенгаузен (Кокнесе) здався Магнусу, щоб захиститися від армії царя, Іван IV розграбував місто і стратив німецьких командирів[5]. Кампанія потім зосередилася на Вендені (Цесіс), «серці Лівонії», яке, як колишня столиця Лівонського ордену, було не тільки стратегічно важливим, а й символічним уособленням Лівонії[7]. 1577 Влітку 1577 року, Магнус взяв у облогу Венден[3][7]. Московська армія під командуванням царя Івана IV появилася під стінами міста у другій половині серпня[3][7]. Іван IV арештував Магнуса, пограбував місто і взяв в облогу замок[3][7]. Останні 300 захисників, чоловіки, жінки та діти, яким цар «обіцяв страшну долю»[3], відступили до головної вежі замку й вчинили колективне самогубство, підірвавшись на 1,8 кг (4 фунти) пороху[3][7][nb 1]. Отже, Венден було захоплено Іваном IV у вересні, чотири новопризначені воєводи мали управляти цією провінцією Московського царства[9]. Захоплення Вендена стало величезною символічною перемогою для Івана IV[3][10]. Із його противників у Лівонській війні, Юхан III контролював лише Реваль (Таллінн), Стефан Баторій тримав Ригу, Фредерік II був обмежений тільки островом Езель, Магнус, хоча й звільнений Іваном, відрікся трону 1578 року й оселився у Пілтене[8], Курляндія[7]. Контроль московського царя над майже усією Лівонією та Естонією забезпечував гарнізон, чисельність якого становила 22.000[3][10].  1578Юхан III та Стефан Баторій утворили союз проти Івана IV у грудні 1577 року, після завершення Стефаном облоги Данцига[3][10]. Уже у листопаді литовські сили почали наступ із півдня і захопили Дюнабург (Даугавпілс)[3][10]. Польсько-шведська армія[10] взяла місто та замок Вендена на початку 1578 року[3][10]. Московські війська спробували відбити місто у лютому, але не змогли[3]. За цим був наступ шведів, який мав на меті забрати Леаль (Ліхула), Лоде (Колувере), Гаспаль (Хаапсалу), Пернов (Пярну), Дорпат (Тарту) та Новгород[3]. У вересні Іван IV відправив ще армію із 18.000 солдат, які відбили Обер-Пален (Пилтсамаа) у шведів і пішли на Венден[3][10]. Завершення_(cropped).jpg) Прибувши до Вендена, московська армія взяла місто в облогу[10]. Чисельність війська союзників становила від 5.500[3][10] до 6.000[3] німецьких, польських, трансільванських, чеських та шведських солдат[3][10], і вони зійшлися із армією царя 21 жовтня[11]. Спочатку було завдано поразки кавалерії московського війська[10], і її змусили воювати[3][10] у відкритому полі[10], потім було розігнано чи взято в полон[3] піхоту, яка готувалася до облоги[3][10]. Втрати московського війська були значні[3][10], з-поміж захоплених у полон були високопоставлені бояри[3]. Більше двадцяти одиниць облогової артилерії та багато коней[nb 2] було захоплено, що дозволило шведській піхоті на конях повертатися до міста Реваль[3][10]. Ця битва була незвичайною тим, що небагато битв Лівонської війни відбувалися у відкритому полі, переважно одна зі сторін захищалася із фортеці, яку противник брав у облогу[12]. Більше того, Венден залишився єдиним випадком шведсько-польсько-литовської співпраці у битві[11], оскільки союз розпався незабаром[13]. Ця перемога союзників стала поворотним моментом війни[3][10][11]. Іван IV вперше зазнав серйозної поразки у Лівонії[10]. За цим була серія поразок московського війська[11], що змусило царя прийняти несприятливі умови Ям-Запольської мирної угоди зі Стефаном Баторієм[13] та Плюського перемир'я із Юханом III[14]. Примітки
Виноски
Джерела
|
||||||||||||||||||||||||||||||||
