|
Битва під Сентготтхардом
Битва під Сентготтгардом — битва, що відбулась 1 серпня 1664 року між військами Габсбурзької монархії, інших земель Священної Римської імперії, Франції й низки дрібніших держав Європи, з одного боку, й Османської імперії, з другого боку. Битва завершилась повною перемогою християнської армії й стала ключовим моментом Австрійсько-турецької війни 1663—1664 років. За тиждень після битви було підписано Вашварський мир. Битва відбулась на полі на лівому березі річки Раби між селищами Сентготтгард і Могерсдорф (нині тут проходить австрійсько-угорський кордон). В австрійських джерелах відома як Битва під Могерсдорфом. Передумови.jpg) Австрійсько-турецька війна 1663—1664 років почалась із вторгнення турецької армії до Трансільванії. Трансільванський князь Янош Кеминь утік до Відня у пошуках австрійської підтримки. Імператор Леопольд I, не бажаючи, щоб Трансільванію було анексовано Османською імперією, вступив у війну. У 1663 році османська армія з 100 тисяч чоловік під командуванням великого візира Фазіла Ахмеда Кепрюлю вторглась до Габсбурзької Угорщини й у вересні взяла Нове Замки. Для відсічі Габсбурги мали лише військо з 12 тисяч чоловік під командуванням Раймунда Монтекукколі та 15 тисяч угорсько-хорватських військ Міклоша Зрінського. У січні 1663 року імператор Леопольд I, розуміючи, що власних військ для перемоги недостатньо, скликав Імперський рейхстаг, закликаючи німецьких та європейських монархів на допомогу «проти невірних», й мав успіх. Відчайдушне становище змусило імператора прийняти допомогу навіть від от заклятих ворогів — протестантських німецьких князів і Франції. Людовік XIV надіслав корпус із 6 тисяч чоловік на чолі з Жаном де Коліньї-Саліньї. До складу французького корпусу входив і знаменитий полководець Людовік II де Бурбон-Конде. Армія збиралась повільно, але турки надали супротивнику час, зайняті боротьбою у Славонії та Південній Угорщині з угорсько-хорватською армією Міклоша Зрінського. Лише влітку 1664 року османська армія вирушила на Відень. Монтекукколі з армією закріпився на берегах річки Раби неподалік від Сентготтгардського абатства цистеріанців. БитваСили християнської армії складались із:
Інші сили складались з хорватської кавалерії, частин угорської артилерії, частин Савойського герцогства та інших. .PNG) Данні про чисельність турецької армії суперечливі. Відповідно до одних джерел вони становили 50 000-60 000[3], за іншими даними чисельність тільки регулярних османських сил — яничарів та сипахів становила близько 60 тисяч, додатково у турків було 60 000 — 90 000 нерегулярних солдат[1].  Монтекукколі перехопив турецьку армію під час спроби форсувати Рабу, але розрізненість командирів не дозволила ефективно управляти різнорідним християнським військом. 1 серпня 1664 року значна частина турецької армії все ж змогла форсувати річку поряд з абатством й відкинула австрійців. Врешті-решт Монтекукколі зумів упевнити Коліньї, який командував французами, і маркграфа Бадена Леопольда-Вільгельма, начальника імперських сил, об'єднати армію під його верховним керівництвом й атакувати турків, які перегрупувались після форсування річки. Атака була несподіваною для турків, вони збентежено кинулись назад до річки, значна їх кількість потонула під час втечі. Хоча Фазіл Ахмед Кепрюлю мав у розпорядженні боєздатні частини, які ще не переправлялись через Рабу, панічна втеча авангарду призвела до того, що він вирішив відступити. Втрати турків були значними, близько 16-22 тисяч. Особливо посилювало тягар втрат те, що знищено було найкращі, найбоєздатніші частини. Втрати союзників склали від 2 до 6 тисяч та в основному припали на імперський контингент. Принц Конде записав у своєму щоденнику:
Наслідки та значення Хоча багато хто в Європі, особливо хорватське й угорське дворянство, очікували, що Габсбурги перейдуть після перемоги в Сентготтхардській битві у контрнаступ та звільнять захоплені турками історичні угорські й хорватські землі, імператор вирішив завершити кампанію й підписати з турками мир. Мирна угода, відома як Вашварський мир, була підписана через тиждень й залишала туркам навіть частину звільнених в ході війни територій. Хоч звільнення Угорщини входило до числа стратегічних цілей Габсбургів, упродовж всього свого правління Леопольд більше переймався через стратегічну протидію Людовіку XIV, ніж через війну з турками. У цей період на іспанський трон вступив розумово й фізично хворий Карл II, по його смерті мало статись неминуче й болісне зіткнення з Францією (воно й сталося, але пізніше, й увійшло до історії як Війна за іспанську спадщину). Хоча Карл II прожив довше, ніж очікувалось, непримиримі суперечності між Францією та рештою Європи привели до цілої низки військових конфліктів у 70-90 роках, причому Австрія брала участь у всіх антифранцузьких коаліціях. На такому політичному тлі імператор не мав бажання глибоко застрягати у конфлікті з турками. Окрім того Леопольд боявся, що французи, не надто бажані тимчасові союзники, у разі продовження війни на угорській території будуть підмовляти угорську й хорватську знать повстати проти австрійського правління. Невдоволення ганебним миром вилилось у внутрішню дестабілізацію імперії. Змова магнатів, яку в Угорщині очолив Ференц I Ракоци, а в Хорватії Петро Зрінський і Фран Крсто Франкопан (див. Змова Зринських — Франкопана), була розкрита й придушена, однак завдала істотного збитку внутрішньому миру та єдності Габсбурзької держави. Значення сентготтхардської перемоги, тем не менше, було значним. Вона на 20 років зупинила турецькі напади на Габсбурзьку монархію й дозволила австрійцям підготуватись до вирішальної війни з османами, після перемоги в якій Австрія стала наймогутнішою державою Центральної Європи. В літературіБитва під Сентготтхардом надихнула Райнера Марію Рільке на створення поеми «Пісня про любов і смерть корнета Кристофа Рільке». Примітки
 Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Битва під Сентготтхардом
Література
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
