Битва при Метаврі

Битва при Метаврі 207 р. до н. е.
Друга Пунічна війна
43°46′57″ пн. ш. 13°00′52″ сх. д.
Дата: 23 червня 207 до н. е. Місце: біля річки Метавр в адміністративній області Марке в Італії Результат: Вирішальна перемога Римської республіки, смерть Гасдрубала Барки
Сторони
Римська республіка	Карфаген
Командувачі
Марк Лівій Салінатор Гай Клавдій Нерон Луцій Порцій Ліцин	Гасдрубал Барка †
Військові сили
37 000 воїнів	30 000 воїнів 10 бойових слонів
Втрати
Полібій: 2 000 римлян Тит Лівій: 8 000 римлян разом з союзниками	15 400 воїнів • 10 000 убито • 5 400 взято в полон 6 слонів убито 4 слони захоплено

Би́тва при Мета́врі — ключова битва між римлянами і карфагенцями, що відбулася 23 червня 207 року до н. е. біля річки Метауро в Північній Італії в ході Другої Пунічної війни.

Перемога очоленої Гаєм Клавдієм Нероном, Марком Лівієм Салінатором і Луцієм Порцієм Ліцином римської армії карфагенських сил під проводом Ганнібалового брата Гасдрубала Барки означала втрату надії Ганнібала на допомогу іспанського війська у війні з Римом. Консули Гай Лівій і Клавдій Нерон завдали Гасдрубалу досконалої поразки, що сам карфагенський полководець поліг у цій битві.

Передумови

Втративши підтримку південних міст Італії з падінням Капуї у 211 році до н. е., Ганнібал опинився у досить скрутному становищі. Зрозумівши, що не варто чекати допомоги від Карфагена, Ганнібал просить свого брата Гасдрубала Барку провести іспанські війська через Альпи йому на підмогу. Ганнібал вірив, що об'єднані його й іспанська армії Гасдрубала зможуть успішно атакувати Рим й здобути перемогу у Другій Пунічній війні[1]:

Якби війська Гасдрубала безперешкодно з'єдналися з армією, якою керував неперевершений Ганнібал, то міг би статися вирішальний перелом у війні, оскільки сам Рим знаходився на межі виснаження.

Коли армію римлян очолив Публій Корнелій Сципіон, військо Гасдрубала в Іспанії почали спіткати поразки. Незважаючи на програш карфагенських військ в Іберії, Гасдрубал з 10,000 воїнами[2] зміг прорватися до Італії. Спроба Сципіона затримати молодшого Барку не вдалася, і Гасдрубал за 2 місяці[3] перебрався через північно-західну частину Піренеїв[1] та Альпійські гори на допомогу брату.

Гасдрубал Барка швидко поновив армію завдяки найманому війську, що складалося з кельтіберів[3], і вже взимку 208 р. до н. е. пробрався в Галлію. Перехід через галльскі землі відбувся без перешкод, оскільки за одинадцятиріччя від початку війни галли вспіли почати боятися й поважати карфагенян. Більш того, войовничі галли та альпійські жителі навіть поповнили ряди армії Гасдрубала[4]. Боєздатних карфагенців доповнив також десяток добре навчених і тренованих бойових слонів.

Дочекавшись весни 207 року до н. е., Гасдрубал на чолі поновленого війська вирушив у похід через Альпійські гори до Північної Італії, аби там з'єднатися з Ганнібалом. Римляни понад усе боялися з'єднання братів Барків, колонії та союзники Рима ледве витримували воєнну напругу[1]. Новообраний консул Клавдій Нерон з 40,000 військом переслідував Ганнібала у Бруттії, тоді як його колега Марк Лівій був відправлений назустріч Гасдрубалу.

Початок битви

Гасдрубал, знаходячись за 200 миль від Ганнібала[1], надіслав брату листа шістьма гінцями — двома нумідійцями і чотирама галлами. В результаті гінці, що змушені були долати широку смугу ворожої території, на шляху до Апулії біля Тарента потрапили в руки Клавдія Нерона, що очолював південну армію римлян[5]. У листі були зазначені важливі деталі: молодший Барка повідомляв кількість військ, їхнє місцезнаходження та план походу[6]. Оскільки послання не було написане зашифрованим кодом, з листа римський командувач дізнався маршрут, яким планував йти Гасдрубал:

Гасдрубал мав намір йти по Фламінієвій дорозі, тому буде спочатку рухатися берегом моря, а потім, перейшовши через Апенніни біля Фана, піде на Нарнію, де сподівається з'єднатися з Ганнібалом[7].

Клавдій Нерон не міг допустити об'єднання армій двох братів, тому поспішив на зустріч з північною армією, аби змусити Гасдрубала прийняти бій[7]. Вже за 7 днів бійці Нерона майже безперервно пройшли шлях в 400 км та добралися до табору Салінатора, що розміщувався всього в п'ятистах кроках від місця розташування Гасдрубала[8].

Вночі Нерон поводився дуже обережно і розмістив своїх людей в палатках табору Салінатора, щоб не привертати увагу до збільшення проримськиих сил[8]. А вже зранку розвідка Гасдрубала помітила, що в таборі консула пролунали відразу дві труби, що вказувало на наявність другого консула з його армією[9]. Головнокомандуючий Карфагена зрозумів, що сили супротивника значно більші, тому наказав воїнам не вступати в бій.

Гасдрубал вирішив відступати зі своєї позиції. Відступ можна пояснити занепадом духу воєначальника, оскільки присутність Клавдія Нерона в таборі біля міста Сени Галльскої[10] (сучасна Сенігаллія) разом з Марком Лівієм і Порцієм Ліцином більш за все означала те, що армія Ганнібала зазнала поразки, а сам його брат міг бути вбитий у бою (насправді ж Ганнібал не вступав у конфронтацію з римлянами, чекаючи на військову допомогу брата)[11]. Отже, думаючи, що він залишився один проти переважаючих сил Риму, Гасдрубал відступив до річки Метавр. Переправлення через річку виявилося складним, Барка збився зі шляху в незнайомій йому місцевості і втратив день, за який його встигла наздогнати римська кіннота, що добре знала тамтешню місцевість[8]. Кіннота затримала армію Гасдрубала на Метаврі до прибуття римської піхоти, і тепер він вже не міг уникнути бою[7].

Гасдрубал, зовсім не бажаючи битися, але поспішаючи з'єднатися з братом, ухилявся від бою. І вночі... він рухався по болотах поблизу річки, яку складно було перейти, поки з настанням дня римляни не захопили воїнів Гасдрубала, що знаходилися в безладді і були втомлені від безсоння і зусиль...[3]

Сили обох армій

Армія римлян налічувала 37-40 тисяч воїнів. Відомо, що напередодні битви Сципіон відправив 11,000 воїнів у якості підкріплення з Іспанії морем для боротьби з карфагенським полководцем[6]. У 207 р. в Італію для битви при Метаврі був направлений варварський загін з 9000 воїнів у складі іспанців, нумідійців та галлів[12][12]. Клавдій Нерон залишає заслін проти Ганнібала в Апулії, а сам з 7000 кращих воїнів (6 тисяч легіонерів і 1 тисяча кінноти)[13] вирушає до річки Метавр для з'єднання з армією Марка Лівія — командувача північної римської армії — та Салінатора. Таким чином, проти армії Гасдрубала Барки виступили об'єднані війська двох консулів Рима.

Армія Карфагена складалася з 30 тисяч воїнів і 10 бойових слонів. Давньоримський історик Аппіан Александрійський розповідає, що Гасдрубал вторгся до Тірренії, ведучи з собою 48 000 піхотинців, 8000 вершників і 15 слонів[3]. Багато боєздатних чоловіків загинуло у битві під Бекулою, проте Гасдрубал сробував компенсувати втрати найнятими кельтиберійцями та галльськими загонами. Рухаючись в бік Метаври по темряві, на ранок армія виявилася розділеною та в повному розладі.

Римська армія переважала карфагенську чисельно, бойове мистецтво римлян перевершувало сили супротивника[1].

Хід битви

Клавдій Нерон скористався розгубленим станом Гасдрубала та його війська і, всупереч думці командування, наполягав на початку негайної атаки армії Карфагена:

Більшість учасників ради схилялися до того, щоб відкласти битву, поки люди Клавдія відпочинуть і ближче познайомляться з неприятелем. Але Гай Клавдій не просто переконував — він благав не губити зволіканням його задум, вся суть якого в стрімкості[14].

Гасдрубал якнайкраще підготував своїх людей, і дві сили зустрілися 22 червня 207 року до н. е. поблизу річки Метавр.

Армія Гасдрубала вишикувалася за національною ознакою[8]: слабкі та ненадійні союзні галли[8], що розміщувалися на пагорбі ліворуч, захищеному нерівною місцевістю так, що високі пагорби заважали воювати обом сторонам[15]; в центрі вузьким фронтом перебували найбільш ненадійні[8] кельтіберійці й лігурійці разом з десятьма слонами, а найбільш надійне, іспанське, військо знаходилося на правому крилі. Тіт Лівій описує іспанську кінноту так[16]:

На правому — іспанців. Іспанці були його ветеранами, головною його опорою, і він очолив праве крило сам.

Полібій же вказує, що Гасдрубал зайняв місце в центрі бойової лінії, позаду слонів, «заздалегідь вирішивши або перемогти в майбутній битві, або впасти мертвим»[15]. За іншими даними, бойовими слонами Гасдрубал вирішив командувати особисто[8]. В загальній складності, військова позиція карфагенян була назручною та занадто розтягнутою[8].

У римській армії центральну атаку здійснювали важкі піхотинці Салінатора, найкраще навченим іберо-африканським частинам[8] протистояли загони легкої піхоти претора Порція (13 тисяч воїнів), тоді як проти галлів виступили відбірні війська Гая Клавдія Нерона з кіннотою[16]. В день битви, відповідно до встановленої послідовності двох консулів, головнокомануючим був Марк Лівій Салінатор[8].

За 11 років Ганнібалової війни римляни чудово вивчили бойових слонів супротивників, а також те, що при пораненні вони перетворюються на тягар для самих карфагенян. Римляни під проводом Салінатора напали на слонів зі списами, і ті вийшли з-під контролю, почавши топтати своїх і сіяти серед них хаос. Карфагенянам довелося добити бойових слонів, що не були взяті римлянами в полон:

У кожного погонича було при собі теслярське долото і молоток, і, коли слон починав скаженіти і кидатися на своїх, ватажок приставляв долото між вух —— там, де голова з'єднується з шиєю, —— і забивав якомога глибше. Не було засобу більш швидкого умертвити тварину таких велетенських розмірів, якщо воно безнадійно виходило з підпорядкування[17].

Нарис бойових дій битви при Метаврі 207 р. до н. е.. Левін, 2002

Справи Салінатора та Порція йшли чудово, тоді як Нерону не вдавалося вивести галлів з пагорба. Тоді Клавдій Нерон вчасно зрозумів, що потрібно перекинути свій гарнізон від галлів до інших римських ліній проти правого крила карфагенян — кінноти. Проти галлів він залишив нечисленну кавалерію[8]. Таким чином генерал Нерон, використавши тактику Александра Македонського[18][18], що полягала в атаці кавалерії з флангів противника, наступив на Ганнібала з тилу[17]. Римська армія прорвала лінію оборони, почавши тіснити іберів спереду і ззаду[15]. Війська Гасдрубала почали зазнавати нищівного розгрому. Ібери, лівійці та лігури були оточені, більшість галлів почала розбігатися[8].

Армія Гасдрубала кинулася відступати вздовж Метаври, проте воїни були потоплені чи зарізані римлянами. Битва швидко перетворилася на різанину. Теодор Моммзен у «Історії Риму» описує бойові дії на користь римлян так: «Насилу здобута і дуже кровопролитна повна перемога»[19].

У битві при Метаврі поліг і сам Гасдрубал Барка. Розуміючи неминучість поразки і ймовірну гибель свого брата в Апулії, який не дочекався підмоги, Гасдрубал з мечем на коні відчайдушно ринув у середину римської лінії, де знайшов почесну смерть воїна[19]. Так помер «гідний син великого Гамількара і брат великого Ганнібала»[17].

Підсумки й наслідки битви

• Карфагенський табір римляни взяли штурмом. За Полібієм, було вбито 10,000 карфагенян, включно з кельтами, а 5,400 захоплено в полон[20] Тіт Лівій називає інші цифри — 56,000 загиблих і 4,000 полонених[21].

• Римлянам перепала величезна здобич: слони, маса золота і срібла. Тепер 4-х слонів[22] римляни могли використати у веденні боїв з карфагенянами. Було відбито більше 4,000 полонених римських громадян у ворога[21].

• Римляни також зазнали людських втрат, зокрема Полібій говорить про 2,000 вбитих римлян[20], Тіт Лівій — про 8,000 вбитих римлян та союзників. Також Лівій згадує про великі матеріальні втрати, понесені Римською республікою[21].

• Тіт Лівій називає Битву при Метаврі в повному сенсі «розплатою за Канни», протягом війни жоден бій не приносив карфагенянам стільки втрат[21]. Аппіан Александрійський поділяє думку Лівія: «Мені здається, що бог винагородив римлян за поразку при Каннах цією перемогою…»[3].

• Гай Клавдій Нерон вирішив повернувся в Апулію на іншу ніч після битви. Прибувши на шостий день у свій табір[21], він остаточно деморалізував Ганнібала: Нерон кинув у карфагенський стан закривавлену голову Гасдрубала Барки[19]. Ганнібал втратив останню надію на отримання військової допомоги і, зломлений смертю брата, покинув Апулію, Луканію і Метапонт, відступив з армією у Бруттій, гавані якого залишилися його єдиним притулком.

Так Квінт Горацій Флакк у своїх «Творах» описує гибель Гасдрубала через монолог Ганнібала Барки[23]:

Не слать отныне мне карфагенянам Посланцев пышных: рушатся, рушатся Надежды! Гибель Гасдрубала Нам предвещает позор великий. Увы, всесильны воины Клавдиев! Им сам Юпитер грозный сопутствует: Решенья, принятые мудро, Оберегают их в трудных войнах.

• Програш Карфагена при Метаврі знаменував остаточну втрату союзницької допомоги Ганнібалу для ведення війни в Італії, де геніальний полководець тримався ще 5 років лише завдяки своєму військовому генію.

• Остаточно завершилося правління карфагенян в їхніх володіннях в Іспанії з центром у Новому Карфагені. Рим продовжував контролювати Іспанію протягом наступних 600 років[2]

• Битва при Метаврі стала доленосною в ході виснажливої «Ганнібалової війни»[8] і дала зрозуміти, що перемога у Другій Пунічній війні буде за римлянами.

• Ця битва стала першою великою довгожданою перемогою Риму за 11 років ведення невдалої для них війни з Ганнібалом, оскільки в попередніх битвах ворог не був розгромлений і встигав відступити з поля бою. Місто святкувало цю подію великим торжеством протягом трьох днів. В подяку Марк Лівій Салінатор був удостоєний тріумфу, а Клавдій Нерон заїхав до міста верхи[8].

Примітки

1. Alfred Thayer Mahan. The Influence of Sea Power Upon History, 1660−1783. — Бостон, 1890. — С. 26.
2. Spencer Tucker. Battles that Changed History: An Encyclopedia of World Conflict. — ABC-CLIO, 2011. — С. 56-57.
3. Аппиан Александрийский. Римская история. Кн.7. — СПБ., 1996. — С. 60.
4. Тит Ливий. Война с Ганибалом. — М.: ТСОО «Ниппур», 1993. — С. 293.
5. Тит Ливий. Война с Ганибалом. — М.: ТСОО «Ниппур», 1993. — С. 297.
6. Alfred Thayer Mahan. The Influence of Sea Power Upon History, 1660−1783. — Бостон, 1890. — С. 27.
7. Теодор Моммзен. История Рима. Кн.3. — СПб.; «НАУКА», «ЮВЕНТА», 1997. — С. 510.
8. Нерсесов Яков Николаевич. Великий Ганнибал. «Враг у ворот!» — М., 2014. — С. 299—304.
9. Тит Ливий. Война с Ганибалом. — М.: ТСОО «Ниппур», 1993. — С. 301—302.
10. Тит Ливий. Война с Ганибалом. — М.: ТСОО «Ниппур», 1993. — С. 300.
11. Тит Ливий. Война с Ганибалом. — М.: ТСОО «Ниппур», 1993. — С. 302.
12. J. J. Van Nostrand. The Reaction of Spain upon Rome. — The Johns Hopkins University Press, 1918. — С. 3.
13. Тит Ливий. Война с Ганибалом. — М.: ТСОО «Ниппур», 1993. — С. 298.
14. Тит Ливий. Война с Ганибалом. — М.: ТСОО «Ниппур», 1993. — С. 301.
15. Полибий. Всеобщая история в 40 книгах. Кн. XI, пер. Ф. Г. Мищенко. — М., 1995. — С. 736.
16. Тит Ливий. Война с Ганибалом. — М.: ТСОО «Ниппур», 1993. — С. 303.
17. Тит Ливий. Война с Ганибалом. — М.: ТСОО «Ниппур», 1993. — С. 304.
18. Альберт Шамилевич Гарипов. ГЕНЕЗИС БЕНЧМАРКИНГА ВО ВРЕМЕННОМ КОНТИНУУМЕ. — Казань, 2007. — С. 1.
19. Теодор Моммзен. История Рима. Кн.3. — СПб.; «НАУКА», «ЮВЕНТА», 1997. — С. 511.
20. Полибий. Всеобщая история в 40 книгах. Кн. XI, пер. Ф. Г. Мищенко. — М., 1995. — С. 738.
21. Тит Ливий. Война с Ганибалом. — М.: ТСОО «Ниппур», 1993. — С. 305.
22. Полибий. Всеобщая история в 40 книгах. Кн. XI, пер. Ф. Г. Мищенко. — М., 1995. — С. 736.
23. Квинт Гораций Флакк. Оды. Эподы. Сатиры. Послания. — М., 1970. — С. 187

Література

Джерела

• Тіт Лівій. Війна з Ганнібалом.
• Полібій. Загальна історія в 40 книгах.
• Аппіан. Римська історія.
• Квінт Горацій Флакк. Твори. Етюди.

Література

• Alfred Thayer Mahan. The Influence of Sea Power Upon History, 1660-1783 : [англ.]. — Бостон : Little, Brown and Company, 1890. — 539 с. — ISBN 978-0486255095.
• Spencer Tucker^[en]. Battles that Changed History: An Encyclopedia of World Conflict : [англ.]. — Санта-Барбара : ABC-CLIO, 2011. — 655 с. — ISBN 978-1598844290.
• Теодор Моммзен. История Рима : [рос.]. — СПБ. : «НАУКА», «ЮВЕНТА», 1997. — 583 с. — ISBN 978-5-9533-4380-0.
• Нерсесов Яков Николаевич. Великий Ганнибал. «Враг у ворот!» : [рос.]. — Москва : Яуза, Эксмо, 2011. — 496 с. — ISBN 978-5-699-71851-1.

Статті

• Альберт Шамилевич Гарипов. ГЕНЕЗИС БЕНЧМАРКИНГА ВО ВРЕМЕННОМ КОНТИНУУМЕ : [рос.] // Казанский (Приволжский) федеральный университет. — 2007. — № 4. — С. 70-74.
• J. J. Van Nostrand. The Reaction of Spain upon Rome : [англ.] // The Johns Hopkins University Press. — 1918. — Vol. 12, № 1. — С. 3-5. — JSTOR 4387686.