|
Бермудський трикутник Берму́дський трику́тник — назва, що зазвичай вживається до території в Атлантичному океані, котра утворює трикутник із вершинами у Бермудських островах, Пуерто-Рико і південній Флориді (США) площею 4 тис. км². Поширена легенда, що в цих межах «за незвичайних обставин» зникли багато суден і літаків. Розвиток теми,_on_1_September_1942_(80-G-427475).jpg) Найраніше припущення про незвичайні зникнення транспорту в районі Бермудських островів з'явилася в статті Едварда Ван Вінкла Джонса для газети «The Miami Herald» 17 вересня 1950 року[1]. Через два роки журнал «Fate» замітку Жорж Санд[2] про втрату кількох літаків і кораблів у тому ж регіоні, включаючи виліт 19 — групу з п'яти торпедоносних літаків ВМС США на навчальному вильоті. В цій статті вперше було окреслено трикутну зону, де сталися втрати. Санд першою припустила надприродний елемент у зникненні вильоту 19. Саме цей виліт згадувався в квітневому номері журналу «American Legion» за 1962 рік[3]. Автор Аллан В. Екерт писав про повідомлення одного з пілотів, нібито вода стала зеленою, а також приписав чиновнику слідчої комісії ВМС слова, що літаки «полетіли на Марс»[4]. У лютому 1964 року Вінсент Геддіс написав статтю під назвою «Смертельний Бермудський трикутник» у журналі «Argosy», де стверджував, що виліт 19 та інші зникнення були частиною серії дивних подій біля Бермудських островів, відомих з XIX століття[5]. Наступного року Геддіс розширив цю статтю до книги «Невидимі горизонти». В ній докладно описано випадки таємничих зникнень літаків і суден, зокрема випадок із зникненням групи з 5-ти літаків ВПС США[6]. Книга стала бестселером і спричинила появу багатьох версій, що тлумачили ці випадки, серед них — напади велетенських морських істот, втручання іншопланетних сил, прояв іншого виміру, викиди природного газу[7]. Американський письменник Чарльз Берліц у 1974 році популяризував Бермудський трикутник однойменною книгою. Він намагався пов'язати Бермудський трикутник з Атлантидою[8] та прагнув довести це, організовуючи експедиції в Атлантичний океан[9]. Саме після виходу цієї книги тема Бермудського трикутника досягнула піку популярності[10]. Пояснення інцидентівПаранормальніАвтори літератури про Бермудський трикутник пропонували ряд надприродних пояснень тамтешніх зникнень. Одне з пояснень покладає провину на технології, що лишилися від цивілізації міфічної Атлантиди. Іноді з історією Атлантиди в цьому контексті пов’язується дорога Біміні біля острова Біміні на Багамах. Послідовники Едгара Кейсі сприймають його прогноз, що докази існування Атлантиди будуть знайдені в 1968 році, як посилання на відкриття дороги Біміні[11]. Деякі гіпотези припускають, що в районі Бермудського трикутника існує прохід у паралельний світ, що викривлює час і простір, або затягує об’єкти, посилаючись на свідчення пілота Брюса Гернона, котрий описував вимкнення електроніки свого літака та швидше прибуття в місце призначення, ніж очікував[12]. Поширене пояснення, нібито зниклі в Бермудському трикутнику кораблі, літаки та люди були викрадені іншопланетянами[13]. Раціональні Хибна статистикаСкептики пояснюють, що в Бермудському трикутнику частота випадків зникнення транспортних засобів прямо залежна від напруженості руху. Оскільки через регіон рухається багато транспорту, то і частка інцидентів вища, ніж навколо. Пошуки зниклого транспорту ускладнює велика глибина океану — понад 5 км на більшості території трикутника. Лейтенант А. Л. Рассел у офіційній відповіді берегової охорони США щодо Бермудського трикутника писав: «Наш досвід свідчить, що щорічні поєднання сил природи та непередбачуваності людства в багато разів перевершують науково-фантастичні історії»[7]. Ларрі Куше, автор книги «Таємниця Бермудського трикутника: вирішена» (1975), виявив, що Геддіс та Берліц перебільшували та перекручували факти, а місцями посилалися на розповіді, які неможливо перевірити. Наприклад, Берліц вказував серед «таємничих зникнень» зникнення яхтсмена Дональда Кроугерста, що насправді було пов'язане з авантюрою щодо організації перегонів. Іншим прикладом був корабель «Циклоп», про який Берліц розповів, що той безслідно загубився за три дні після виходу з порту в Атлантичному океані, тоді як насправді він зник у Тихому океані. Частина інцидентів, описаних Берліцем, сталася за межами Бермудського трикутника, а деяким автор приписував вигадані деталі, як-от спокійна погода, коли насправді був шторм. Деякі зі «зникнень» виявилися просто запізненнями. Підбиваючи підсумки, Куше встановив, що кількість зниклих у Бермудському трикутнику кораблів і літаків не була пропорційно більшою, ніж у будь-якій іншій частині світового океану. Тож легенда про Бермудський трикутник, за висновком Куше, — це сфабрикована таємниця[14]. Згідно зі звітом Всесвітнього фонду дикої природи 2013 року, води в районі Бермудського трикутника не увійшли навіть у десятку місць, де найчастіше стаються корабельні аварії[15]. Погода та кліматичні умовиТечія Гольфстрим складає опосередковану небезпеку, оскільки вона доволі швидка (до 2,5 м/с). Якщо корабель чи приводнений літак дрейфує в ній, то останні повідомлені координати можуть швидко стати хибними і тим самим ускладнити пошуки. В поєднанні з тропічними штормами це зумовлює, що багато впалих літаків і затонулих кораблів так і не було знайдено[16]. В 2023 році, після 40 років спостереження в ході Бермудського атлантичного дослідження часових рядів (BATS), вчені помітили, що Атлантичний океан, який оточує Бермудські острови, нагрівається і втрачає кисень, а вода стає все більш солоною і кислою. Так, рівень кислотності океану зріс на 30 %, що впливає на здоров’я тварин, наприклад здатність організмів підтримувати свої раковини [17][18]. Магнітні аномаліїМагнітні аномалії можуть впливати на показники компасів, спричиняючи збивання транспорту з курсу. Втім, таких аномалій у Бермудському трикутнику не знайдено[16]. Гідрат метануДив. Метанові сипи Природні викиди гідратів метану на континентальних шельфах є одним з реалістичних пояснень інцидентів у Бермудському трикутнику. Лабораторні експерименти, проведені в Австралії 2003 року, довели, що бульбашки метану зменшують щільність води, що може спричинити раптове потоплення корабля[19][20]. За даними Геологічної служби США, великі поклади підводних гідратів метану існують по всьому світі, включаючи район Блейк-Рідж, біля узбережжя південного сходу США, що включає Бермудський трикутник[21]. Однак у Бермудському трикутнику за останні 15 000 років не відбулося великих викидів газових гідратів. Збільшення рівня світового океану з кінця останнього зледеніння унеможливило викиди такого масштабу, щоб потопити кораблі[22]. У масовій культуріНа честь Бермудського трикутника названо альбом британського рок-гурту Fleetwood Mac «Bermuda Triangle» (1974) і пісня «Bermuda Triangle» (1980) Баррі Манілова[10]. Бермудський трикутник отримав відображення в документальних фільмах «Трикутник диявола» (1974), «Таємниця Бермудського трикутника» (1979), а також в епізоді документального серіалу про таємниці «У пошуках…» (1977)[10]. Це місце фігурує в фільмі жахів «Сатанинський трикутник» (1975), фільмі-катастрофі «Аеропорт 77» (1977), супергероїчному фільмі про Диво-жінку «Криза Бермудського трикутника» (1977)[10], фантастичній драмі «Бермудські глибини» (1978)[23] та епізоді «Жахливий клубок у Бермудському трикутнику» (1978) мультсеріалу «Скубі-Ду»[10]. Пізніше про Бермудський трикутник було знято містичні й фантастичні фільми «Бермудський трикутник» (1996)[24], «Загублені у Бермудському трикутнику» (1998)[25], «Остання подорож» (2001)[26], «Трикутник» (2001[27] і 2005[28]), «Люті акули» (2005)[29], «Битва в пустелі» (2008)[30], «Бермудські щупальця» (2014)[31]. Комедійне відображення тема отримала в фільмі «Земля забута часом» (2008)[32]. Пригодам групи осіб, що потрапили на острів у Бермудському трикутнику, де перетинаються епохи, присвячений серіал NBC «Фантастична подорож» (1977)[23]. Бермудський трикутник є місцем дії мультсеріалу «Зак Шторм» (2016)[33]. У 1976 році, в США видавалася настільна гра «The Bermuda Triangle Board Game»[10]. Доволі рано тема була зображена і у відеоіграх. Найраніша — Bermuda Triangle (1982) для Atari 2600[10]. В Бермудському трикутнику відбувається дія гри Dark Void (2010)[34]. Примітки
Посилання
|
