Берег Маклая

Берег Маклая після поділу острова Нова Гвінея, 1884 рік.

Бе́рег Макла́я (англ. Maclay Coast) — ділянка північно-східного узбережжя острова Нова Гвінея між 5 і 6 ° пд.ш. протяжністю близько 300 км між затокою Астролябія (англ. Astrolabe Bay) і півостровом Гуон.

Історія

Територія була досліджена російським ученим українського походження Миколою Миклухо-Маклаєм у період його тривалого перебування на острові у 18711872, 18761877, 1883 роках[1].

Для частини північного узбережжя Нової Гвінеї між мисом Круазіль[2] і мисом Короля Вільяма[3], берегової лінії близько 150 миль, завширшки в середньому 30-50 миль до найвищих хребтів гір Мана-боро-боро (або гори Фіністерре)[4], я дав ім'я Берег Маклая ще 1872 року для більшої зручності посилання у науковому описі, щоб уникнути постійного повторення цього географічного положення.

Оригінальний текст (англ.)
To the portion of the north coast of New Guinea, between Cape Croisilles and Cape King William, a coast line of about 150 miles, extending inland for an average distance of 30-50 miles to the highest ranges of the Mountains Mana-boro-boro (or Finisterre Mountains), I have given the name of the Maclay-Coast, so far back as 1872 (Natuurkundig Tijdschrift voor Nederlandsch Indie, Batavia, 1872,) for greater convenience of reference in scientific description by avoiding the constant repetition of its geographical position.

Miklouho Maclay «Notes on Zoology of the Maclay Coast in New Guinea»[5]

У 1873 році Маклай писав з приводу цієї назви:

Я таким чином називаю берег Нової Гвінеї навколо Астроляб-бай і бухти з архіпелагом Задоволених Людей за правом першого європейця, який оселився там, досліджував цей берег та отримав наукові результати.

Н. Миклухо-Маклай «Путешествия на берег Маклая» — М.,2008. — стр. 232

Також вченим були запропоновані проекти заснування на острові російської колонії. Із пропозицією встановити російський протекторат над Берегом Маклая учений вперше звернувся до уряду Російської імперії у 1875, але пропозиція була відхилена через «віддаленість цієї країни і відсутності там російських інтересів».

Активізація колоніальної діяльності Великої Британії та Німеччини у регіоні змусила вченого в 18831884 роках знову звернутися з подібною пропозицією до імператора Олександра III, великого князю Олексія Олександровича та міністра закордонних справ М. К. Гірса. Передбачався і запасний варіант — визнання самостійності території.

Російський історик О. Ю. Плотніков наголошує, що на цей момент у Російській імперії був цілий ряд підстав, найвагомішим з яких був, відповідно до діючих норм міжнародного права, факт придбання вченим, російським підданим, значних ділянок землі, заявити свої права на цю територію. Можливість встановлення протекторату полегшувалася тим фактом, що в жовтні 1884 року Велика Британія встановила протекторат тільки над південною частиною Нової Гвінеї.

Звернення Миклухо-Маклая було розглянуто на спеціальному обговоренні, за участю міністра закордонних справ Гірса, директора департаменту внутрішніх відносин МЗС Ф. Р. Остен-Сакена та керівника морського міністерства адмірала І. О. Шестакова, у жовтні-грудні 1884. Звернення було відхилено у зв'язку з побоюваннями, що Росія не зможе утримати за собою цю віддалену територію, хоча особливо підкреслювалася важливість не допустити встановлення в Тихоокеанському регіоні порядків, незгодних з російськими інтересами, а до вченого зверталися з проханням інформувати уряд про поточну ситуацію.

Проте вже 5 грудня 1884 Німеччина оголосила про встановлення свого протекторату над північною частиною Нової Гвінеї і прилеглими островами.

Підготовка цієї операції розпочалася в серпні 1884 року, коли в Сідней як представник торгової місії і керівник експедиції прибув німецький мандрівник О. Фінш, що мав спеціальні повноваження канцлера Бісмарка. 29 вересня 1884 він висадився на Берег Маклая, де в районі села Бонга, видаючи себе за брата Миклухо-Маклая, придбав ділянку землі. На цій підставі 5 жовтня 1884 він підняв там прапор Німеччини. Надалі подібну операцію Фінш проробив на островах Били-Били і Грагед. Через місяць північно-східне узбережжя і прилеглі острови обійшов німецький військовий корабель, проголосивши німецький протекторат над територією.

Як зазначає Плотніков, навіть у цій ситуації залишалася можливість претендувати на частину території північно-східного узбережжя Нової Гвінеї, але уряд Росії обмежився зверненням до уряду Німеччини з попередженням про недопущення утисків приватних прав Миклухо-Маклая, придбаних ним на підставі раніше укладених угод з жителями острова.

Мапа північної частини затоки Астролябія біля Порту Олексій[de][6] (нім. Alexishafen), складена під час перебування російського корвета «Скобелев», 1883 рік

Чергову спробу зберегти хоча б частину території за Російською імперією учений зробив у 1886, звернувшись до Олександра III з проханням дозволити йому заснувати у Порту Олексій[de] або на одному з незайнятих островів російську колонію. Миклухо-Маклаю вдалося навіть зібрати 1200 заявок від добровольців (їх число збільшилося за словами вченого до «понад 2000» в лютому 1887), готових переселитися до нової колонії.

Створений для розгляду проекту Миклухо-Маклая комітет у засіданнях якого вчений взяв особисту участь, 9 грудня 1886 відхилив проект Миклухо-Маклая, мотивуючи свою відмову тим, що «підняття російського прапора неминуче залучило б уряд у цілий ряд дорогих заходів без суттєвої користі для держави».

Німецька колонія проіснувала на Березі Маклая до Першої світової війни, коли вона була окупована австралійськими військами, а потім була перетворена в Австралійську підмандатну територію.

Цю назву узбережжя зберегло й до сьогодні[7], належить Папуа Новій Гвінеї (провінція Маданг).

Примітки