|
Беме Якоб
Я́коб Бе́ме (нім. Jakob Böhme; 24 квітня 1575, Старий Завідув — 17 листопада 1624, Герліц) — німецький філософ-пантеїст, письменник-містик, що у своїй творчості зберіг тісний зв'язок з теологією. БіографіяЯкоб Беме народився 1575 року в містечку Альт-Зайденберґ неподалік від саксонського міста Герліц у міщанській родині. Замолоду був ревним лютеранином і до кінця життя лишався відданим християнському містицизмові.  Якоб Беме працював шевцем, доки, за переказами, у 1600 році не побачив містичне видіння, яке спонукало його до писання філософських творів. Пережите і свої ідеї він виклав у першому і основному творі, так ніколи і не дописаному, — «Аврора, або Зірниця, що сходить» (нім. Aurora: Die Morgenröte im Aufgang, 1612). Твір було засуджено як єретицький, але він набув поширення в переписах. Автору ж міська влада суворо заборонила писати. Втримавши 6-річне мовчання, Беме розпочав життя мандрівного філософа, створивши цілий шерег значних за обсягом псевдонаукових містичних трактатів. Якоб Беме помер 17 листопада 1624 року в рідному Герліці. По смерті філософа противники знесли хрест на його могилі. Лише по роках містяни Герліца звели пам'ятник своєму видатному земляку. Ідейна спадщина і вплив на розвиток філософії.jpg) Якоб Беме — філософ-самоучка. Він так і не створив стрункої і послідовної філософської системи. Свої діалектичні здогадки про суперечливу природу речей і світу в цілому він виражав за допомогою поезії, повної сумбурних образів і символів із християнства, астрології, алхімії і кабали. Найвеличніший християнський містик Якоб Беме (1575—1624) був покликаний стати новим пророком Великої Реформації в самий розпал переломної епохи релігійного розколу в Німеччині і Європі. Осмислюючи становище людини в світі, його вище призначення як «чада Божого», він прагнув проникнути в безумовну сутність людського духу, що корениться в самій іпостасі триєдиного Бога, який має в людині Свій Образ. Звідси і випливає і бемевське розуміння внутрішньої суті єдиної християнської Церкви, що полягає в безперервній боротьбі духовного начала волі, що ніколи не припиняється, з самовпевненістю зовнішнього «богошанування». Один з центральних у творчості Беме є трактат «Про троїсте життя людини» (1620). У творах Беме нерідко звичайні викладки біблійніх переказів, підсилені релігійним маренням і мріями, інколи доповнені глибокими спостереженнями за природою речей. Бог і природа, за Беме, перебувають у єдності, поза природою нічого не існує. В усьому на світі коріниться суперечливість, навіть у Богові є добре і лихе начала. Саме в цьому роздвоєнні Беме вбачав джерело світового розвитку. Творчість Беме мала, а подекуди і має дотепер значний вплив на формування філософської думки. Безпосередній вплив ідей Беме можна вгледіти у творчості західно-європейських, зокрема, німецьких філософів-ідеалістів Гегеля і Шеллінґа. Особливої популярності чимало псевдонаукових ідей Беме зажили в Російській імперії, зокрема в часи таємних товариств, зокрема і масонських лож, у 2-й половині XVIII — у 1-й половині XIX століть. Переклади творів Беме поширювались у списках. Одним з відомих перекладачів був Семен Гамалія. Наприкінці XIX — на початку ХХ століть і пізніше творча спадщина Беме мала вплив на формування російської релігійної і містичної філософії, зокрема її вивчали Микола Бердяєв і Володимир Соловйов. Твори
Джерела та література Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Беме Якоб
Посилання
Примітки
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
