|
Бача-базіБача-базі (перс. بچهبازی, буквально означає «Грати з хлопчиками»[1]) — вид сексуального рабства та дитячої проституції[2], що залучає хлопчиків допубертатного віку у виконання еротичних танців у жіночому образі перед клієнтами, які можуть також «купити» виконавця для сексуального задоволення[3]. Основні регіони поширення «бача-базі» — Афганістан і Пакистан[3][4]. В Афганістані бізнес з продажу бача-базі розквіт після падіння режиму Талібан на початку 2000-х років, багато чоловіків тримають бача-базі як показник достатку та статусу[1][5][6]. Ця практика незаконна[7] й офіційно не існує[1], хоча в реальності широко поширена; багато замовників — військові командири[5][8], а поліцейські часто є співучасниками[9][10]. Член афганського парламенту Абдулхабір Учкун в інтерв'ю Бі-бі-сі повідомив, що кількість бача-базі останнім часом зростає[1]. Спеціальна представниця Генерального секретаря ООН з питань дитинства та збройних конфліктів випустила у 2009 році звернення, в якому закликала покінчити з практикою насильства над хлопчиками[11][12]. Наджібулла Кураіші, афганський журналіст і режисер, за підтримки Королівського товариства сприяння мистецтвам зняв документальний фільм, який вийшов на телебаченні у рамках документального серіалу «Frontline» 20 квітня 2010 року. Станом на 2020 рік бача-базі продовжує практикуватися[13][14]. ІсторіяПрактика «бача-базі» з'явилася у регіоні давно[11]: у IX або X столітті[3]. До Першої світової війни вона була більш поширена, особливо на півночі Афганістану, а потім значною мірою скоротилася, принаймні у великих містах; історик танцю Ентоні Шей вважає, що причина, з якої це сталося — несхвалення колоніальної влади: Російської імперії, Британської імперії та Франції, а також постколоніальних еліт, що розділяють європейські цінності[15]. Кілька західних мандрівників, які бували у Центральній Азії, повідомляли про бача-базі. З 1872 до 1873 року у Туркестані проживав Юджин Скайлер, дипломат і мандрівник. Він зазначав, що хлопчиків вчать танцювати як танцівниць. Він вважав, що танці аж ніяк не розпусні, хоча часто непристойні. До цього моменту вже було деяке невдоволення влади практикою бача-базі. У кінці XIX століття найбільшу популярність хлопчики-танцівники здобули у Бухарі та Самарканді, а у роки Кокандського ханства публічне виконання танців було заборонено. У Ташкенті бача-базі процвітали до епідемії холери у 1872 році: мулли тоді заборонили ці танці як такі, що суперечать Корану та звернулися з проханням до російської влади, яка наклала офіційну заборону на рік. Скайлер повідомляв також про те, що «бача» поважають і вважають найбільшими співаками й артистами.   Художник Василь Верещагін описує ці звичаї у своїх записках «З подорожі Середньою Азією»:
Після того як бача-базі виростав і ставав занадто дорослим для того, щоб танцювати, його патрон часто допомагав йому з роботою[17]. У 1909 році два «бача-базі» виступали разом з іншими виконавцями на Центральноазіатській сільськогосподарській, промисловій і науковій виставці у Ташкенті. Помітивши інтерес і сміх публіки, кілька місцевих дослідників записали слова пісень, які виконували бача-базі з Маргеланського повіту. Пісні потім були опубліковані «сартською мовою» (узбецькою) разом з перекладом на російську. Матеріали етнографічних експедицій свідчать, що явища бача-базі існували на території радянської Середньої Азії ще й наприкінці 1920-х — початку 1930-х років[18]. Дослідження 2011 року, проведене у Пакистані, було направлено на з'ясування загальних рис пакистанської й узбецької практики «бача-базі», описаної у 1970-х роках Інгеборг Балдауф[19]. Сучасний станЧастково явище бача-базі викликано суворістю афганських звичаїв щодо спілкування між статями[20]: чоловікові заборонено говорити з жінкою, яка не є близькою родичкою, до того як він зробить їй пропозицію про весілля[21]. В Афганістані поширене прислів'я «жінки для дітей, хлопчики для задоволення»[21][22][5], тому бача-базі можуть жити разом зі своїми «господарями» навіть після одруження останніх[5]. У період правління Талібану бача-базі були суворо заборонені через гомосексуальний підтекст і виконання забороненої талібами музики[23], однак після падіння їхнього режиму традиція знову розквітла, і на весіллях на півночі країни бача-базі присутні дуже часто[24]. Для танців обирають привабливих хлопчиків від 11 років[25], а для виступів їх наряджають у жіночий одяг і підкладають фальшиві груди[5][1]. Після досягнення 19 років бача-базі зазвичай звільняють, після чого вони можуть вести життя звичайного чоловіка, хоча стигма професії залишається з ними назавжди[24]. Найчастіше танцювати на публіку починають бідні й відкинуті своїми сім'ями хлопчики, наприклад, ті які зазнали насилля[24][23][5], а також продані своїми сім'ями[23]. Висвітлення у ЗМІАфганський журналіст Наджібулла Кураіші зняв документальний фільм «The Dancing Boys of Afghanistan» («Хлопчики-танцівники Афганістану»), показаний у Великій Британії у березні 2010 року, а у США — у квітні[6] . Журналіст «The Huffington Post» Ніколас Грем назвав фільм одночасно чарівним і лячнчим[26]. Фільм отримав приз Amnesty International UK Media Awards[en] за кращий документальний фільм у 2011 році[27]. Революційна асоціація жінок Афганістану випустила офіційну заяву, що засуджує бача-базі[28]. Міністерство оборони США найняло соціолога та військову дослідницю Анну-Марію Кардіналлі для дослідження бача-базі, оскільки патрулі часто натрапляли на літніх чоловіків, які йшли за руку з привабливими хлопчиками. Британські солдати виявили, що чоловіки намагалися «приголубити» їх, чого солдати не зрозуміли[21]. У романі і фільмі «Той, що біжить за вітром» один з героїв змушений стати секс-рабом високопоставленого талібського чиновника, який до того ґвалтував батька хлопчика. У грудні 2010 року WikiLeaks опублікувала дані, пізніше підтверджені Анною-Марією Кардіналлі[29], про те, що іноземні підрядники Дайнкорп[en] витрачали гроші на бача-базі. Міністр закордонних справ Афганістану Мохаммад Ханиф Атмар[en] зажадав від американських військових проконтролювати Дайнкорп, однак посольство США заявило, що це «неможливо з юридичних причин»[7]. У 2011 році BBC World Service у програмі «Документальне кіно» звернула увагу на зростання кількості випадків появи бача-базі[30]. У 2015 році газета «Нью-Йорк таймс» повідомила, що американських солдат, службовців в Афганістані, проінструктовали їхні командири ігнорувати сексуальне насильство над дітьми, що здійснюється афганськими силами безпеки, за винятком тих випадків, «коли зґвалтування використовується як зброя війни». Американських солдат проінстрували стояти осторонь; у деяких випадках, навіть коли їхні афганські союзники знущалися з хлопчиків на військових базах, згідно з інтерв'ю та судовим протоколам. Але американських солдатів дедалі більше турбувало, що, замість того, щоб позбавлятися від педофілів, військові озброювали їх проти талібів і призначали поліцейськими комендантами у селах, майже не перешкоджаючи насильству над дітьми[31][32]. Згідно з доповіддю, опублікованою у червні 2017 року, американські військовики повідомили про 5753 випадки «грубих порушень прав людини» афганськими військами, багато з яких були пов'язані з сексуальним насильством[33]. Згідно з «Нью-Йорк таймс», за американським законом після подібних дій військова допомога повинна перестати надаватися, але цього ніколи не відбувалося. Офіцера спецсил США, капітана Дена Квінна, звільнили від командування в Афганістані після сварки з командиром афганського ополчення, який тримав хлопчика у сексуальному рабстві[34]. У ЗМІ стабільно висвітлюються випадки бача-базі, зокрема протягом 2016 і 2017 років[35]. Див. такожПримітки
Література
Посилання
|