Баба (медицина)

Ба́ба (церк.-слов. баба) — спільнослов'янське слово, можливо, доіндоєвропейського походження, що позначало літню жінку, бабусю, з часом почало також використовуватись у значеннях: «повитуха» та «знахарка», «ворожка» у відповідності до народних уявлень, що знахарка має бути старою, досвідченою жінкою. Таке значення слова баба відоме за пам'ятками XVI-XVIII ст., при цьому якщо в значенні «повитуха» слово вживалося цілком нейтрально, в значенні «ворожка» мало негативну конотацію.

Як синоніми слова баба в значенні «повитуха» використовувались також баба пупорѣзка та баба дитячая^[джерело?]. Дієслово бабити позначало процес приймання дітей під час пологів.

Схожі слова були також в старопольській мові (baba), та староросійській (баба) мовах.

На початку XX ст. такі слова як баба-бранка, баба-пупорізка, баба-повитуха ще були нормативними. В сучасній українській мові слова баба в значеннях «повитухи» та «ворожки», бабити вважаються застарілими проте вони та однокорінні ним продовжують функціонувати в діалектах:

• закарпатське бабити
• гуцульські баба, проста баба, бабка, бабкувата, бабити
• буковинське бабництво (акушерство)
• наддністрянські баба, бабувати
• поліські баба, бабка, бабчиха, баба-повитуха, баба-бранка/баба-брамка, пупорізна баба^[джерело?], пупная баба, баба до родіва, баба шо бабіт^[джерело?], бабить
• степові ба, баба, баба-шептуха (знахарка), баба-повитуха/баба-повітуха^[джерело?], бабуня, бабця, бабити, бабкувати/бабувати, бабич/бабіч (знахар), бабичка, бабугера.

Див. також

• Повитуха
• Ворожка
• Баїля

Джерела

• Баба // Ганна Дидик-Меуш. Українська медицина. Історія назв. — Львів : Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, 2008. — 400 с. — С. 45—48. — ISBN 978-966-02-5048-2.

Посилання

• Баба // Словник української мови XVI — першої половини XVII ст. Вип. 2. Б – Богуславецъ / Відп. ред. Д. Гринчишин, Л. Полюга / Інститут українознавства імені І. Крип'якевича НАН України. – Львів, 1994. – С. 4. ISBN 5-7702-0521-0