Арістов Федір Федорович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Арістов.
Арістов Федір Федорович
рос. Фёдор Фёдорович Аристов
Народився14 (26) жовтня 1888
Варнавино, Костромська губернія, Російська імперія
Помер5 листопада 1932(1932-11-05) (44 роки)
Москва, СРСР
ПохованняВаганьковське кладовище
Країна Російська імперія
 СРСР
Діяльністьісторик, етнограф, викладач університету, славіст, літературознавець, перекладач, військовий кореспондент, літературознавець
Alma materПерший Московський кадетський корпус
Історико-філологічний факультет Московського державного університету[d] (1912)
Російський економічний університет імені Плеханова (1912)
Олександрівське військове училище (жовтень 1916)
Галузьісторія[1], етнографія[1], слов'янознавство[1], літературознавство[1], перекладацтво[d][1] і воєнна журналістика[1]
ЗакладРусский архив
Другий Московський державний університетd
Вчене званняпрофесор[d]

Федір Федорович Арістов (рос. Фёдор Фёдорович Аристов; 26 (14) жовтня 1888 — 5 листопада 1932) — російський вчений-славіст, літературознавець, історик, етнограф.

Життєпис

Народився в місті Варнавино Костромської губернії[2] в родині службовця. Закінчив економічне відділення Московського комерційного інституту та історико-філологічний факультет Московського університету (в 1912). Учасник Першої світової війни.

Викладав історію, літературу та інші предмети у Тифліському університеті в 1918—1920 роках, Феодосійському інстутиті народної освіти в 1920—1922 роках, з 1922 — професор Московського університу.

Як учений займався переважно дослідженням історії та культури західно-українських земель, вивчав творчість і культурно-освітню діяльність М. Глушкевича, Б. Дідицького, А. Добрянського, О. Духновича, А. Кралицького, І. Раковського, І. Шараневича, Ю. Яворського та інших. Автор понад 200 праць з проблем слов'янознавства, що містять чималий фактичний матеріал і позначені панславістською та москвофільською орієнтаціями. Серед них — 3-томна праця «Карпаторуські письменники» (М., 1916), в якій вміщено ґрунтовний нарис «Історія Карпатської Русі». Через початок революційних подій в імперії Романових світ побачив лише перший з трьох томів дослідження. Значна частина праць залишилася в рукописах.

Займався громадською культурно-освітньою діяльністю: у Москві створив Карпаторуський музей (1907—1917), в якому зібрав близько 100 тисяч різних експонатів з історії, культури українців Східної Галичини, Буковини Північної та Закарпатської України. Його колекція загинула у 1918 році. Був головою загально-слов'янського студентського товариства «Славія», завідував відділом у журналі «Русский архив», редагував журнал «Славянское объединение» тощо.

У 1920—30-х роках зазнав репресій; частина його робіт була конфіскована органами ДПУ. Помер у Москві.

Твори

  • Александр Васильевич Духнович. «Русский архив», 1913, № 2
  • Адольф Иванович Добрянский-Сачуров. Там само, 1913, № 3
  • «Истинная история карпато-россов» А. В. Духновича. Значение А. В. Духновича как угро-русского историка. Там само, 1914, № 5
  • Карпаторусские писатели: Исследования по неизданным источникам, т. 1. М., 1916.

Примітки

  1. ↑ а б в г д е Чеська національна авторитетна база даних
  2. ↑ Нині селище міського типу Нижегородської області, РФ

Література

  • Аристова Т. Ф., Ваврик В. Р. Ф. Ф. Аристов. 1888—1932 гг. «Краткие сообщения Института славяноведения АН СССР», 1959, вып. 27
  • Аристова Т. Ф. Аристов Федор Федорович. В кн.: Славяноведение в дореволюционной России: Биобиблиографический словарь. М., 1979
  • Гайзер Ф. Актуальные проблемы славяноведения и карпатоведения в исследованиях проф. Ф. Ф. Аристова и его дочери Т. Ф. Аристовой. «Чехословацкая русистика», 1989, т. 34, вып. 4.

Посилання