|
Антонін Капек
Антонін Капек (чеськ. Antonín Kapek; 6 червня 1922, Роуднице-над-Лабем — 23 травня 1990, Свинна) — чехословацький комуністичний політик, член Політбюро ЦК Компартії Чехословаччини, секретар Празького комітету КПЧ. Займав неосталіністичні позиції, був супротивником Празької весни. Підписав звернення до керівництва КПРС із закликом втрутитися в чехословацькі події, що створило привід для введення військ Варшавського договору у серпні 1968 року. Був активним провідником консервативної «нормалізації». Після Оксамитової революції наклав на себе руки. Промислова та партійна кар'єраУ ранній молодості Антонін Капек працював слюсарем. У 1953 році закінчив у Празі машинобудівний факультет Чеського технічного університету. Працював інженером, обіймав адміністративно-господарські посади, у 1965—1968 роках був генеральним директором підприємства ČKD у Празі. Перебував в урядущій Комуністичній партії Чехословаччини (КПЧ)[4]. У 1958 році Антоніна Капека кооптовано до складу ЦК КПЧ. З 1970 до 1988 рік — член Політбюро. З 1964 до 1989 рік — депутат Національних зборів і Федеральних зборів ЧССР. Вважався фаворитом першого секретаря ЦК КПЧ та президента ЧССР Антоніна Новотни[5]. Політик КПЧПротивник Празької весниАнтонін Капек представляв у керівництві КПЧ технократичну частину партапарату. При цьому він дотримувався неосталіністських позицій, був прихильником жорсткого партійного режиму й економічної централізації. У 1968 році Капек вороже поставився до реформ Празької весни. У червні він написав особистий лист до ЦК КПРС з проханням про надання «братньої допомоги» (за змістом — силове припинення реформ). У серпні Антонін Капек, Василь Біляк, Алоїс Індра, Драгомир Колдер та Олдржих Швестка[6] як представники керівництва КПЧ направили до ЦК КПРС т.з. «Лист-запрошення» — звернення про «допомогу та підтримку всіма наявними засобами» для «порятунку від небезпеки неминучої контрреволюції». За кілька днів після передачі цього документа відбулося введення до Чехословаччини військ Варшавського договору. Діяч «Нормалізації»Антонін Капек був одним із головних провідників «нормалізації» 1970—1980-х років[4]. У 1970-х роках Капек очолював Празький комітет КПЧ. Його діяльність на цій посаді піддавалася критиці з боку не лише дисидентів, а й архітектурно-містобудівної громадськості за знесення історичної залізничної станції Прага-Тешнов. Капек демонстративно підкреслював свою прихильність до прорадянської лінії, регулярно організовував у Празі «місячники чехословацько-радянської дружби», публічно висловлював подяку СРСР і КПРС за «інтернаціональну допомогу» буквально з кожного приводу (наприклад, при відкритті нового маршруту метро)[7]. Був інформатором КДБ під кодовим ім'ям Vit[8]. З іншого боку, орієнтація Капека на СРСР призвела до того, що у другій половині 1980-х років він став висловлюватися на користь економічних реформ на кшталт першого етапу радянської Перебудови (госпрозрахунок, самофінансування тощо). Примикав до помірно-перебудовної групи, яку очолював Любомир Штроугал. Це викликало різку відсіч консерваторів, зокрема Біляка й Індри. У квітні 1988 року Капека вивели з Політбюро (Президії) ЦК КПЧ і замінено послідовним неосталіністом Мирославом Штепаном[7]. Революція та смертьОксамитова революція 1989 року радикально змінила ситуацію у Чехословаччині. У листопаді нове керівництво КПЧ проголосило проходження курсу Празької весни. У грудні компартію вже відсторонили від влади. Дії Антоніна Капека 1968 року стали розглядатися як національна зрада. На початку 1990 року його виключили з КПЧ[4]. Вже 4 січня 1990 року Капек зробив спробу самогубства. Вона не вдалася. Однак його рішення піти з життя було непохитним. 23 травня 1990 року Капек повісився у будинку своєї дочки[7]. Примітки
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||
.png)
