Аліскірен (торгові назви Тектурна і Расілез ) - перший у класі препаратів, які називаються прямі інгібітори реніну. Застосовується при есенціальній артеріальній гіпертензії.[1] Зазвичай рекомендуються інші краще вивчені препарати через ризик більш тяжких побічних ефектів та меншу доказову базу клінічної ефективності.[2]
Також було додано попередження про уникнення використання аліскірену при АРБ або АПФІ для пацієнтів з помірним та вираженим порушенням функції нирок (тобто, коли швидкість клубочкової фільтрації становить менше 60 мл/хв).
Аліскірен був спільно розроблений швейцарськими фармацевтичними компаніями Novartis і Speedel.[5][6]
Медичне використання
При підвищеному артеріальному тиску зазвичай рекомендуються інші краще вивчені препарати[2]. У журналі Прескріре було зроблено висновок, що аліскірен є потенційно більш шкідливим, ніж корисним, і таким чином його було включено у перелік ліків, яких слід уникати (станом на 2014 рік)[2].
Вагітність: інші препарати, такі як інгібітори АПФ, які також діють на ренін-ангіотензинову систему, були пов'язані з вадами розвитку плода та смертю новонароджених.[7]
Грудне вигодовування: під час досліджень на тваринах препарат виявлено в молоці.[7]
Доведено, що аліскірен збільшує ймовірність несприятливих серцево-судинних ефектів у пацієнтів з діабетом та захворюваннями нирок або серця[4].
Взаємодія з іншими препаратами
Аліскірен є слабким інгібітором субстрату CYP3A4 і, що важливіше, P-глікопротеїну:
Були видані рекомендації припинити призначення препаратів, що містять аліскірен пацієнтам з діабетом (тип 1 або 2) з помірним або тяжким порушенням функції нирок, які також приймають інгібітор АПФ або АРБ. За необхідності у таких пацієнтів має бути розглянуте альтернативне антигіпертензивне лікування.[8]
Механізм дії
Аліскірен є антагоністом реніну.[9] Ренін, перший фермент ренін-ангіотензин-альдостеронової системи, бере участь у контролі артеріального тиску. Він розщеплює ангіотензиноген до ангіотензину I, який, у свою чергу, перетворюється ангіотензинперетворюючим ферментом (АПФ) до ангіотензину II. Ангіотензин II має як прямий, так і непрямий вплив на артеріальний тиск. Це безпосередньо призводить до скорочення гладенької мускулатури артеріальних судин, що призводить до їх звуження і підвищення артеріального тиску. Ангіотензин II також стимулює секрецію альдостерону з кори надниркових залоз, що змушує канальці нирок збільшувати реабсорбцію натрію і води, тим самим збільшуючи об'єм плазми, а, отже, і артеріальний тиск. Аліскірен зв'язується з сайтом зв'язування S3bp реніну, необхідним для його активності.[9] Зв'язування з цією ділянкою перешкоджає перетворенню ангіотензиногену до ангіотензину I. Аліскірен також доступний у вигляді комбінованого препарату з гідрохлоротіазидом.[10]
Хімія
Хімічна назва аліскірену - (2S, 4S, 5S, 7S)-5-аміно-N-(2-карбамоїл-2-метилпропіл)-4-гідрокси-2-ізопропіл-7-[4-метокси-3-(3-метоксипропокси) бензил]-8-метилнонамінамід.[11]
Обґрунтування розробки
Багато препаратів контролюють артеріальний тиск, втручаючись в роботу ангіотензин-альдостеронової системи. Однак, коли ці препарати застосовуються хронічно, організм збільшує вироблення реніну, що знову підвищує артеріальний тиск. Тому фармакологи шукали препарат, який безпосередньо інгібує ренін. Аліскірен - це перший препарат такої дії.[12]
↑Recommended INN List 45(PDF). WHO Drug Information. 15 (1). 2001. Архів оригіналу(PDF) за 14 вересня 2021. Процитовано 19 листопада 2019.
↑Ingelfinger JR (June 2008). Aliskiren and dual therapy in type 2 diabetes mellitus. The New England Journal of Medicine. 358 (23): 2503—5. doi:10.1056/NEJMe0803375. PMID18525047.