Альнілам

Альнілам
Alnilam
Альнілам підсвічує NGC 1990.
Фото Глена Юмана
Дані спостереження
Епоха J2000
Сузір’я Оріон
Пряме піднесення 05г 36х 12.8с[1]
Схилення −01° 12′ 06.9″[1]
Видима зоряна величина (V) 1.69[2] (1.64 – 1.74[3])
Характеристики
Спектральний клас B0 Ia[4]
Показник кольору (B−V) −0.18[2]
Показник кольору (U−B) −1.03[2]
Тип змінності типу α Лебедя[3]
Астрометрія
Променева швидкість (Rv) 25.9[5] км/c
Власний рух (μ) Пр.сх.: 1.49[1] мас/р
Схил.: −1.06[1] мас/р
Паралакс (π) 1.65 ± 0.45 мас[1]
Відстань прибл. 2000 св. р.
(прибл. 600 пк)
Абсолютна зоряна
величина (MV) 		−6.95[6]
Фізичні характеристики
Маса 30-64.5[7] M☉
Радіус 28.6-42.0[7] R☉
Світність 389,000-832,000[7] L☉
Ефективна температура 27,000[7][8] K
Обертальна швидкість (v sin i) 40-70[7] км/с
Інші позначення
Alnilam, ε Ori, 46 Оріона, 112 G Оріона, HR 1903, BD -01°969, HD 37128, SAO 132346, FK5 210, HIP 26311, TD1 4963, 参宿二
Посилання
SIMBADдані для HD+37128

Альніла́м[9] (Епсілон Оріона, ε Ori) — великий блакитний надгігант, віддалений від Землі приблизно на 1 340 св. років, розташований у сузір'ї Оріона. Його світність оцінюється у 832 000 світностей Сонця, а маса — бл. 64,5 маси Сонця.

Опис і спостереження

Альнілам розташований посередині Пояса Оріона і є його найяскравішою зорею.

Альнілам — блакитний надгігант, 30-та за яскравістю зоря на небі (4-та за яскравістю в сузір'ї Оріона). Разом з зорями Мінтака й Альнітак Альнілам утворює Пояс Оріона, відомий під різними іменами в багатьох стародавніх культурах. Альнілам є середньою зорею пояса. Сягає найвищої точки в небі опівночі 15 грудня.

Альнілам разом з іншими зорями пояса Оріона входить у розсіяне скупчення Collinder 70[10], якщо відстань до нього складає 412 парсек, або розташований за ним, якщо відстань складає 606 парсек.

Зоря є змінною типу α Лебедя, з амплітудою зміни яскравості від +1,64 до +1,74 видимої зоряної величини. Від 1943 року спектр цієї зорі слугує як одна зі стабільних якірних точок для класифікації інших зір[4]. Альнілам є також однією з 58 зір, які використовуються у астрономічній навігації. Завдяки її відносно простому спектру зорю використовують для вивчення міжзоряного середовища.

З урахуванням маси й віку зорі, протягом наступного мільйона років Альнілам, імовірно, перетвориться на червоного надгіганта, а потім вибухне надновою. Зоря оточена молекулярною хмарою NGC 1990, яку вона підсвічує, утворюючи відбивну туманність. Її зоряний вітер може сягати швидкості 2000 км/с, тобто зоря втрачає масу у 20 мільйонів разів швидше, ніж Сонце[8].

Характеристики

Щодо характеристик Альнілама єдиної думки немає. Кроутер і колеги на основі моделювання зоряного вітру й атмосфери зорі 2006 року отримали світність у 275 000 світностей Сонця (L☉), ефективну температуру 27 000 K і радіус у 24 радіуси Сонця (R☉)[8]. Сірл і колеги, використовуючи код CMFGEN для аналізу спектру зорі 2008 року, вирахували світність на рівні 537 000 L☉, ефективну температуру 27 500 ± 100 K і радіус 32,4 ± 0,75 R☉[6]. Аналіз спектру й віку зір-членів зоряної асоціації Orion OB1 дає масу в 34,6 маси Сонця (40,8 M☉ на час перебування на головній послідовності) і вік у 5,7 мільйони років[11].

Новіший детальний аналіз Альнілама на різних довжинах хвиль дає дуже високу світність, радіус і масу, якщо використовувати менше значення відстані до зорі у 606 парсек, на яке вказав Гіппаркоса[1]; наприклад, за такої відстані яскравість визначена на рівні 863 000 L☉, найбільша коли-небудь розрахована для зорі[7]. Якщо ж використати більший паралакс з початкового значення, яке дав Гіппаркос, відстань до зорі обраховується на рівні 412 парсек[12], що, відповідно, дає фізичні параметри, більш узгоджені з ранішими публікаціями.

Інші назви та історія

ε Orionis —позначення Баєра, 46 Orionis —Фламстіда.

Традиційна назва Альнілам походить з араб. النظام, трансліт. al-niẓām, дос. «низка (перлів)». Споріднені написання — Альніган і Альнітам[13]; усі три назви, очевидно, є наслідками помилок при транслітерації або копіюванні,[14] перша з яких виникла, ймовірно, через змішання з араб. النيلم, трансліт. al-nilam, дос. «сапфір».

Пояс Оріона

Докладніше: Пояс Оріона
Оріон
Альнілам є середньою з трьох зір пояса.

Три зорі Пояса Оріона разом були разом відомі під багатьма іменами протягом історії людства у різних культурах. Арабські назви включають Аль Ніджад ('Пояс'), Аль Насак ('Лінія'), Аль Алькат ('Золоті Зерна (чи Горіхи)') та у сучасній арабській — Аль Мізан аль Хакк ('Точний промінь вагів').

У китайській міфології вони також були відомі як «Зважуючий промінь»[13]. Також у Китаї Пояс був відомий як дім Трьох Сестер (спрощ.: 参宿; кит. трад.: 參宿; піньїнь: Shēn Xiù), один з 28 домів китайських сузір'їв. Це один з західних домів Білого Тигра.

У дохристиянській Скандинавії, Пояс був відомий як куделя (вертикальна частина прядки) Фріґґ або куделя Фрейї[15]. Схожими за змістом середньовічними європейськими назвами, походженням з Біблії, були Посох Якова та Посох Петра, а також Три Маги чи Три Королі. У фінській міфології Пояс відомий як коса Вяйнямьойнена (Калевала) та Калеванський меч[13].

Народ Сері з північно-західної Мексики називає Пояс Hapj (слово на позначення мисливця), який складається з трьох зір: Hap (муловий олень), Haamoja (вилоріг), and Mojet (товсторіг). Hap розташований посередині та застрелений мисливцем, його кров накрапала на острів Тібурон[16].

Примітки

  1. ↑ а б в г д е van Leeuwen, F. (November 2007). Validation of the new Hipparcos reduction. Astronomy & Astrophysics. 474 (2): 653—664. arXiv:0708.1752. Bibcode:2007A&A...474..653V. doi:10.1051/0004-6361:20078357.
  2. ↑ а б в Ducati, J. R. (2002). VizieR Online Data Catalog: Catalogue of Stellar Photometry in Johnson's 11-color system. CDS/ADC Collection of Electronic Catalogues. 2237. Bibcode:2002yCat.2237....0D.
  3. ↑ а б Ruban, E. V.; Alekseeva, G. A.; Arkharov, A. A.; Hagen-Thorn, E. I.; Galkin, V. D.; Nikanorova, I. N.; Novikov, V. V.; Pakhomov, V. P.; Puzakova, T. Yu. (September 2006). Spectrophotometric observations of variable stars. Astronomy Letters. 32 (9): 604—607. Bibcode:2006AstL...32..604R. doi:10.1134/S1063773706090052.
  4. ↑ а б Morgan, W. W.; Keenan, Philip C.; Kellman, Edith (1943). AN ATLAS OF STELLAR SPECTRA. Astrophys. monographs, Univ. Chicago Press.
  5. ↑ Gontcharov, G. A. (November 2006). Pulkovo Compilation of Radial Velocities for 35 495 Hipparcos stars in a common system. Astronomy Letters. 32 (11): 759—771. Bibcode:2006AstL...32..759G. doi:10.1134/S1063773706110065.
  6. ↑ а б Searle, S. C.; Prinja, R. K.; Massa, D.; Ryans, R. (2008). Quantitative studies of the optical and UV spectra of Galactic early B supergiants. I. Fundamental parameters. Astronomy and Astrophysics. Т. 481, № 3. с. 777—97. arXiv:0801.4289. Bibcode:2008A&A...481..777S. doi:10.1051/0004-6361:20077125.
  7. ↑ а б в г д е Raul E. Puebla; D. John Hillier; Janos Zsargó; David H. Cohen; Maurice A. Leutenegger. X-ray, UV and optical analysis of supergiants: ε Ori. arXiv:1511.09365. Bibcode:2016MNRAS.456.2907P. doi:10.1093/mnras/stv2783 (неактивний 2015-12-31).{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із неактивним DOI станом на грудень 2015 (посилання) Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  8. ↑ а б в Crowther, P. A.; Lennon, D. J.; Walborn, N. R. (January 2006). Physical parameters and wind properties of galactic early B supergiants. Astronomy & Astrophysics. Т. 446, № 1. с. 279—293. arXiv:astro-ph/0509436. Bibcode:2006A&A...446..279C. doi:10.1051/0004-6361:20053685.
  9. ↑ Оріон // Астрономічний енциклопедичний словник / за заг. ред. І. А. Климишина та А. О. Корсунь. — Львів : Голов. астроном. обсерваторія НАН України : Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, 2003. — С. 333. — ISBN 966-613-263-X.
  10. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 9 травня 2008. Процитовано 4 березня 2016.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) [Архівовано 2008-05-09 у Wayback Machine.]
  11. ↑ Voss, R.; Diehl, R.; Vink, J. S.; Hartmann, D. H. (2010). Probing the evolving massive star population in Orion with kinematic and radioactive tracers. Astronomy and Astrophysics. Т. 520. с. 10. arXiv:1005.3827. Bibcode:2010A&A...520A..51V. doi:10.1051/0004-6361/201014408. A51.
  12. ↑ Perryman, M. A. C.; Lindegren, L.; Kovalevsky, J.; Hoeg, E.; Bastian, U.; Bernacca, P. L.; Crézé, M.; Donati, F.; Grenon, M.; Grewing, M.; Van Leeuwen, F.; Van Der Marel, H.; Mignard, F.; Murray, C. A.; Le Poole, R. S.; Schrijver, H.; Turon, C.; Arenou, F.; Froeschlé, M.; Petersen, C. S. (1997). The HIPPARCOS Catalogue. Astronomy and Astrophysics 323. Т. 323. Bibcode:1997A&A...323L..49P.
  13. ↑ а б в Allen, Richard Hinckley (1936). Star-names and their meanings. с. 314—315.
  14. ↑ Knobel, E. B. (September 1909). The name of epsilon Orionis. The Observatory. Т. 32. с. 357. Bibcode:1909Obs....32..357K.
  15. ↑ Schön, Ebbe (2004). Asa-Tors hammare, Gudar och jättar i tro och tradition. Stockholm: Hjalmarson & Högberg. с. 228. ISBN 9189660412.
  16. ↑ Moser, Mary B.; Stephen A. Marlett (2005). Comcáac quih yaza quih hant ihíip hac: Diccionario seri-español-inglés (PDF) (Spanish та English) . Hermosillo, Sonora and Mexico City: Universidad de Sonora and Plaza y Valdés Editores. Архів оригіналу (PDF) за 12 квітня 2019. Процитовано 4 березня 2016.