|
Альбрехт Карл Іванович
Карл Іванович Альбрехт, справжнє ім'я — Карл Маттейс Лев (нім. Karl Matthäus Löw 10 грудня 1897 — 22 серпня 1969 , Тюбінген) — лісівник, радянський високопоставлений функціонер, який став нацистським письменником. Колишній німецький комуніст, пізніше вступив в НСДАП і СС. БіографіяРанні рокиНародився в Швабії у сім'ї офіцера Вюртемберзької армії. Батько рано помер, і мати одна виховувала трьох синів. З 8 років Карл, допомагаючи родині, працював рознощиком газет[4]. Відразу після закінчення школи, у 17 років вирушив на фронт Першої світової війни. Перша світова війнаСпочатку Альбрехт опинився на Східному фронті, в районі річки Бзура, де вже через 6 днів після прибуття, 14 січня 1915 року, отримав контузію під час артобстрілу і на 2 місяці потрапив в госпіталь. 21 січня 1915 був підвищений в унтер-офіцери. Навесні через отриману контузії переніс операцію на горлі. Після одужання був переведений на Західний фронт, де з квітня 1915 по жовтень 1916 року служив спочатку на лінії Аргон — Іпр, а потім в районі Бомон — Кренкур — Курсель. 4 жовтня 1916 року одержав легке вогнепальне поранення голови і верхньої частини лівої руки. Після лікування повернувся на фронт, в листопаді 1916 — травні 1917 років продовжував службу на Соммі, лінії Зігфріда, під Аррасом і у Фландрії. Учасник битви біля Аррасу і битви на Соммі. 21 січня 1917 був поранений осколком снаряда в праву ногу (стегно і колінний суглоб), 29 травня 1917 року був важко поранений у праве стегно і праве плече кулеметною чергою і надовго вибув з ладу, деякий час був в армійському резерві [4] . 22 червня 1917 отримав звання віце-фельдфебеля. У квітні-травні 1918 року брав участь у наступі біля Новіля, 11 травня того ж року був вдруге важко поранений (роздроблення правого передпліччя) і демобілізований [4] . Від комунізму до націонал-соціалізмуЗ грудня 1918 року служив заступником командира військ правопорядку (Ordnungstruppen) Вюртемберга, був головою батальйонного солдатського комітету; вступив в Союз Спартака, який пізніше став основою компартії Німеччини. В ході повстання спартакістів врятував життя Віллі Мюнценберга, з яким згодом підтримував тісний зв'язок. Не закінчивши[5] навчання на спеціаліста по лісовому господарству, Альбрехт з січня 1921 року служив в управлінні лісового господарства на півночі Баден-Вюртемберга[4][./Альбрехт_Карл_Іванович#cite_note-FOOTNOTEAlbrecht1939-4 [4]]. У 1923 році отримав два з половиною роки в'язниці за розбещення неповнолітніх за п'ятьма епізодами[5]. У грудні 1923 року як інваліду війни йому було надано чотиримісячну відпустку за станом здоров'я. У березні 1924 року за фальшивим паспортом на прізвище Шмідт сів на радянський пароплав в Гамбурзі і зійшов в Мурманську[5]. У квітні приїхав в Ленінград, де отримав посвідку на проживання на ім'я Карла Івановича Альбрехта[5]. Близько року навчався в Ленінградському сільськогосподарському інституті[5]. Наприкінці 1924 року познайомився з Кларою Цеткін, яка надавала йому заступництво аж до від'їзду з СРСР. Став членом ВКП (б)[5]. Працював в Паші-Капецькому лісництві (нині Тихвинський район), на Карельській центральній дослідній лісовій станції[5]. З грудня 1928 року працював у РСІ спочатку старшим інспектором, потім завідувачем лісовим відділом (на цій посаді не менше двох разів відвідував засідання Політбюро)[5]. За словами Альбрехта, йому пропонували посаду заступника наркома в наркоматі лісової промисловості, утвореному в 1932 році, за умови отримання радянського громадянства, але він відмовився. У березні 1932 року, будучи у відрядженні в Владивостоці, відвідав там німецьке консульство і попросив видати німецький паспорт[5]. Телеграма з консульства із запитом про Альбрехта був перехоплена ОГПУ, і в травні 1932 року він був заарештований за статтею 58 (контрреволюційна діяльність і шпигунство). Однак у січні 1933 року справа була припинена, зате пред'явлені звинувачення за статтею 152 (розбещення неповнолітніх)[5]. У листопаді 1933 року Альбрехт визнав свою провину, був помилуваний і в грудні вийшов на свободу[5]. У березні 1934 року отримав німецький паспорт, радянську виїзну візу і виїхав до Німеччини, де був заарештований і поміщений в гестапівську в'язницю «Колумбія» досиджувати невідбутий термін[5]. У червні 1934 року був звільнений і, не знайшовши в Німеччині роботи за фахом, У 1935 році переїхав до Туреччини, де також не отримав обіцяної роботи і був змушений перебиватися випадковими заробітками. У грудні того ж року навіть звертався в МЗС Німеччини з проханням дозволити йому повернутися в СРСР[5]. Восени 1937 року повернувся до Німеччини, де в 1938 році при заступництві Геббельса випустив книгу «Зраджений соціалізм». Книга користувалася популярністю, оскільки її автором був колишній високопоставлений радянський функціонер. Після укладення радянсько-німецького пакту 1939 року поширення книги було призупинено до вересня 1941 року, після чого вона була випущена масовим тиражем (в сукупності 945 000 примірників [5]) і активно поширювалася на окупованих територіях. До 1944 року кількість надрукованих примірників досягла 2 мільйонів. Періодичні видання на окупованій території СРСР в роки радянсько-німецької війни на своїх сторінках публікували і інші книги Альбрехта, наприклад, «Таємниці Кремля». Альбрехт став відданим прихильником нацистського режиму. На гонорар від книги він придбав собі віллу і відкрив власну справу — фірму з оптової торгівлі овочами та книжковий магазин. З початку війни з СРСР очолював так звану «чорну» радіостанцію Міністерства пропаганди, яка вела передачі на Радянський Союз від імені фіктивної підпільної групи «старих ленінців»[5]. З літа 1942 року працював в «Організації Тодта» (звільнений в квітні 1943). У 1944 році йому присвоєно звання гауптштурмфюрера (а в 1945 і штурмбанфюрера) Ваффен-СС. З цього ж часу Альбрехт співпрацював з обергруппенфюрером Готтлобом Бергером, тісні відносини з яким зберіг і після війни (обидва свідчили на користь один одного на післявоєнних процесах). Після війни провів більше двох років в американському полоні, в листопаді 1947 року пройшов денацифікацію. До 1956 року був активістом антикомуністичної пропаганди. Останні роки життя провів в Тюбінгені. Нагороди
Також був нагороджений за особливі відмінності Золотою премією і портретом кайзера Вільгельма. ПриміткиЛітература
Твори
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||
