Розташоване на річці Аджамці, лівій притоці Інгулу, за 21 км від Кропивницького за 11 км від залізничної станції Медерове. З обласним центром сполучена автошляхом. У селі річка Чорна та Балка Моренцева впадають у річку Аджамку.
В Аджамці діяла Покровська церква, відома її метрична книга на 1788 рік, ієрей Йосип Лихановський, на 1791 рік — ієрей Василь Улевич.
Станом на 1886 рік у містечку, центрі Аджамської волостіОлександрійського повітуХерсонської губернії, мешкало 6508 осіб, налічувалось 1142 дворових господарства, існували 2 православні церкви, церковноприходська школа, відкрита у 1885 році[4], 16 лавок, відбувався щорічний ярмарки 1 жовтня та базари щоденно[5]. За 12 верст — залізнична станція.
За даними 1894 року у містечку мешкало 10 182 особи (5165 чоловічої статі та 5017 — жіночої), налічувалось 1405 дворових господарств, існували 2 православні церкви, 2 церковнопарафіяльні й земська школи на 288 учнів (262 хлопчики й 26 дівчаток), земська поштова станція, лікарня, лікар й фельдшер, паровий млин, 5 хлібних комор, лісовий склад, гуртовий склад вина й спирту, 19 лавок, 3 питних заклади, відбувалось 4 ярмарки на рік й базари 162 дні на рік[6].
За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 9745 осіб (4837 чоловічої статі та 4908 — жіночої), з яких 9457 — православної віри[7].
1917—1922 рр. — період визвольних змагань за самостійну Україну, з 1922 р. — початок геноциду українського народу, населення піддається репресіям, Голодоморам, винищенню. Кількість мешканців постійно зменшується.
В роки Великої Вiтчизняної вiйни в с. Аджамка дiяло антифашистське пiдпiлля[8] на чолi з Iваном Щирим. Пiдпiлля було викрите зрадником i його участники розстрiлянi:
Щирий Iван Андрiйович, 1914 р.н. с. Аджамка. Участник пiдпiльно-диверсiйної группи. Розстрiляний гiтлерiвцями в 1942 р.
Ткачов Леонiд Маркович, 1924 р.н. с. Аджамка. Участник пiдпiльно-диверсiйної группи. Розстрiляний гiтлерiвцями в 1942 р.
Сушко Василь Митрофанович, 1916 р.н. с. Аджамка. Участник пiдпiльно-диверсiйної группи. Розстрiляний гiтлерiвцями в 1942 р.
Скрипнiченко Ефим Яковлевич, 1918 р.н. с. Аджамка. Участник пiдпiльно-диверсiйної группи. Розстрiляний гiтлерiвцями в 1942 р.
Одут Михайло Семенович, 1924 р.н. с. Аджамка. Участник пiдпiльно-диверсiйної группи. Розстрiляний гiтлерiвцями в 1942 р.
Линченко Дмитро Пилипович, 1920 р.н. с. Аджамка. Участник пiдпiльно-диверсiйної группи. Розстрiляний гiтлерiвцями в 1942 р.
Доленко Iван Григорович, 1923 р.н. с. Аджамка. Участник пiдпiльно-диверсiйної группи. Розстрiляний гiтлерiвцями в 1942 р.
Гермаш Аксенiя Дорофiївна, 1920 р.н. с. Аджамка. Участник пiдпiльно-диверсiйної группи. Розстрiляний гiтлерiвцями в 1942 р.
Авраменко Вiктор Дмитрович, 1925 р.н. с. Аджамка. Участник пiдпiльно-диверсiйної группи. Розстрiляний гiтлерiвцями в 1942 р.
Населення
Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 4386 осіб, з яких 2070 чоловіків та 2316 жінок[9].
Затверджена 25 грудня 2015 р. рішенням № 52 сесії сільської ради. Автори — К. В. Шляховий, В. Філімонов.
Герб
Лазуровий хвилястий звужений стовп зі срібною нитяною облямівкою ділить щит на зелене та червоне поля; у першому полі — срібна стріла у стовп вістрям догори, охоплена знизу срібною підковою; у другому полі — два золоті уширені хрести, один над одним. Щит обрамований декоративним картушем і увінчаний золотою сільською короною. Стовп відображає річку Аджамку. Срібна підкова нагадує про буремне історичне минуле і є символом щастя та надії на світле майбутнє. Стріла — знак цілеспрямованості, швидкості та невідворотності. Уширені геральдичні хрести в українській традиції вважаються козацькими та символізують приналежність до християнської віри.
Прапор
Квадратне полотнище складається з п'яти вертикальних смуг — зеленої, білої, синьої, білої та малинової, розділених між собою хвилеподібно (7:1:4:1:7).
↑Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпуск VIII. Губерніи Новороссійской группы. СанктПетербургъ. 1886. — VI + 157 с. (рос. дореф.)