|
АвтовакциниАвтовакцини (від грец. αὐτός — «сам» та лат. vaccina, «коров'яча»; від vacca — «корова») — це вакцини, виготовлені з патогенних або умовно-патогенних мікроорганізмів, виділених з організму того ж хворого, для лікування якого ці вакцини застосовують.[1][2] Автовакцини почали застосовувати на початку двадцятого століття, коли стало з'являтися все більше доказів їхньої дієвості проти певних інфекцій. Ці вакцини покладаються на активацію імунної системи людини для вироблення імунітету проти збудника інфекції. Зазвичай їх виробляють, коли людина або невелика група людей захворіли на якусь хворобу бактеріальної чи вірусної природи. Автовакцини дуже схожі на звичайні вакцини з погляду їх використання, однак разом з тим вони в дечому відрізняються від них і в певних випадках мають перевагу над звичайними вакцинами. Наразі кілька автовакцин доступні в деяких країнах для використання у ветеринарії. Використання цього типу вакцин для людей обмежене і не отримало широкого схвалення через брак наукових доказів і досліджень. ІсторіяПочатки автовакцинації можна знайти в письмових роботах Алмрота Райта, який наблизився до такого підходу під час розробки вакцини проти черевного тифу.[3] Його ідея полягала в тому, що мертві мікроорганізми можна використовувати не тільки для профілактики, як у випадку з вакцинами, але й для лікування інфекцій. Перша його робота власне по автовакцинації вийшла у 1902 році під назвою "Нотатки про лікування фурункульозу, сикозу та вугрової висипки шляхом введення стафілококової вакцини".[4][5] Теоретичним підґрунтям автовакцинації була теорія опсонізації Райта і Дугласа, яка полягає в тому, що кров здатна опсонізувати мікроорганізми, сприяючи фагоцитозу. Коли вводиться автовакцина, вона спонукає імунну систему виробляти антитіла проти специфічних антигенів, присутніх у вакцині. Ці антитіла потім функціонують як опсоніни, зв'язуючись з поверхнею патогену і полегшуючи його розпізнавання фагоцитами.[6] Розквіт автовакцинації припав на період між двома світовими війнами, і з того часу на цю тему було написано понад 600 робіт.[7]  Автовакцини застосовувалися у дорослих, дітей та немовлят для лікування різних хронічних інфекцій, включаючи шкірні інфекції, інфекції дихальних шляхів, інфекції товстої кишки та сечовивідних шляхів.[8] Автовакцини також використовувалися при бронхіальній астмі, сепсисі, гонореї, кандидозі, остеомієліті та інших хворобах.[8][9] Дієвість автовакцин при застосуванні у людей бувала дуже різною за результатами — від відсутності рецидивів протягом багатьох років у деяких пацієнтів, до повної недієвості, або навіть місцевих і системних побічних реакцій, особливо при застосуванні високих доз.[8] Занепокоєння можливою побічною дією призвело до запровадження І. Чендлером Вокером у 1917 році внутрішньошкірних проб.[10] Пізніше дослідники дійшли висновку, що автовакцини можуть бути корисними для забезпечення гіпосенсибілізації пацієнтів, які страждають на хронічні та поворотні інфекції, особливо тих, у кого можуть виникати алергічні реакції.[8] В перші роки своєї наукової кар'єри Александер Флемінг інтенсивно працював над автовакцинами під керівництвом Алмрота Райта, перш ніж згодом випадково відкрив перший антибіотик (пеніцилін). Цей антибіотик з 1945 року почав масово продаватися в аптеках на Заході, та разом з іншими антибіотиками значною мірою витіснив використання автовакцин, перш за все у Західній Європі. Через "залізну завісу" масове виробництво антибіотиків почалося в СРСР значно пізніше, і тому у Східній Європі продовжували застосовувати автовакцини. В Україні методи виготовлення автовакцин розробляв, зокрема, професор Горгієв.[11][12][13] Однак зрештою і на Заході антибіотики виявилися менш ніж задовільними за своєю дієвістю при тривалому застосуванні та викликали небажані ускладнення, що згодом призвело до відновлення використання автовакцин, особливо в тих випадках, коли звичайні вакцини недоступні або недієві.[8] Автовакцини зараз частіше використовуються для тварин, ніж для людей. Їх використовують переважно у Східній Європі для лікування хронічних і поворотних захворювань, наприклад, хронічних стафілококових інфекцій.[8] Для тварин звичайні вакцини масового виробництва менш дієві, оскільки в них рідко враховуються варіації штамів через високу вартість досліджень і розробок. Автовакцини забезпечують альтернативний спосіб викликати імунітет у тварин, не сплачуючи за вакцини проти непотрібних штамів.[14] Механізм діїБуло показано, що після введення автовакцини зменшується реакція на специфічний антиген,[15] що дозволяє припустити, що спостережувана дія зумовлена не активацією гуморального і, відповідно, специфічного імунітету, а скоріше ґрунтується на ще не виявленій модуляції імунорегуляторних компонентів, таких як цитокіни (перш за все, інтерферону гамма).[16][17] Механізм дії автовакцини до кінця не вивчений, однак припускають, що він включає активацію вродженої імунної системи для вироблення неспецифічної імунної відповіді та активацію адаптивної імунної системи для вироблення специфічної імунної відповіді.[8][18] Після ін'єкції автовакцини вроджена імунна система активується і надсилає до місця ін'єкції велику кількість фагоцитів, які вбивають мікроорганізми. Потім фагоцити передають антигени Т-хелперам для активації адаптивної імунної системи. Т-хелпери активують макрофаги та нейтрофіли, допомагаючи знищувати патогенні мікроорганізми. Т-хелпери також допомагають плазматичним клітинам виробляти антитіла, що дозволяє імунній системі «запам'ятати» вакцину. Оскільки поверхневі антигени у вакцині збігаються з антигенами інфекції, імунна система навчається розпізнавати патогени та виробляти імунну відповідь для їх знищення при зустрічі з ними.[8][18] ВиготовленняАвтовакцини виготовляють зазвичай тоді, коли є потреба в них. Для людей зразки патогенних мікроорганізмів виділяють з вогнища інфекції в організмі хворої людини, наприклад, з гною або абсцесу, мокротиння, сечі та вагінальних виділень. Потім виявлені патогенні мікроорганізми культивуються та інактивуються за допомогою хімічних речовин або нагрівання.[8] Процес інактивації передбачає припинення активності антигену при збереженні його білкового складу, оскільки від стану білка залежить дієвість імунної відповіді пацієнта.[14] Потім проводяться перевірки для забезпечення стерильності, безпеки та якості.[14][19] Весь виробничий процес може займати від 3 до 4 тижнів, залежно від виробника.[8] Для тварин приготування відбувається аналогічно. Прикладом цього є випадок, коли у фермерському стаді виявляють інфекційне захворювання. Це спонукає ветеринара взяти зразки у заражених тварин. Потім ці зразки доставляються в лабораторію для культивування та виділення патогенних мікроорганізмів.[20] Після того, як патогенні мікроорганізми виявлені, вони можуть бути використані для виготовлення вакцини. За цим слідує низка кроків, спрямованих на розробку бажаного продукту, забезпечення його якості та безпеки. Потім виготовлену вакцину доставляють назад до ветеринара, який вводить її стаду.[14][20] В Україні розроблено спосіб отримання автовакцин із застосуванням специфічних бактеріофагів і новітнього методу фотодинамічної інактивації бактерій синьогнійної палички з використанням як ендогенних сенсибілізаторів рибофлавіну та вікасолу з наступним опроміненням світлом фотополімерної лампи та ультрафіолетовими променями.[21][22] ВведенняДля людейПеред тим, як вводити приготовану вакцину пацієнту, йому роблять внутрішньошкірну пробу, щоб переконатися, що у пацієнта немає реакції гіперчутливості на вакцину.[8] Після проведення проби та отримання її негативного результату можна розпочинати введення. Автовакцина вводиться підшкірно з інтервалами в кілька тижнів або місяців. Процес застосування зазвичай передбачає поступове збільшення доз та інтервалів між введеннями. Ще одним методом введення є пероральна терапія, особливо при бронхіальній астмі.[23] З огляду на можливу побічну дію, пацієнт повинен перебувати під наглядом протягом години після введення вакцини.[8] Для тваринАвтовакцини використовуються для лікування різноманітних інфекцій тварин, серед яких дерматит, синусит, зовнішній отит, фарингіт, ларингіт і мастит, які можуть бути викликані грам-позитивними або грам-негативними бактеріями, дерматофітіями та дріжджовими грибками.[8] Як правило, показаннями до застосування автовакцин є стійкість патогенних мікроорганізмів до лікування антибіотиками, недієвість терапії або імунної відповіді, а також брак комерційних вакцин.[8][24][25] Автовакцини можуть бути виготовлені для окремих особин (собак, котів, кроликів або коней), коли інші засоби лікування не дали бажаних результатів, або для великих груп (риб, корів, свиней, кіз, коней або птиці), коли необхідно контролювати розповсюдження хвороби.[8][26] Автовакцини для собак зазвичай готують собакам з піодермією та запаленням середнього і зовнішнього вуха, особливо коли попереднє лікування антибіотиками не дало бажаних результатів.[8] Автовакцини також корисні для кроликів, які страждають від підшкірних абсцесів,[27] котів з гнійними ураженнями[28] і коней із запаленням носа і пазух, що спричинені стафілококовими інфекціями. Свиням автовакцини можна застосовувати для лікування шкірних інфекцій[29], а коровам — для лікування маститу.[8][30] Перед введенням приготованої вакцини тварині одноразово підшкірно за кілька днів до цього вводять імуностимулятор, що містить бактерії.[8] Імуностимуляція активує макрофаги, завдяки чому бактерії з автовакцини можуть бути більш дієво знищені.[8] Сама вакцина може вводитися по-різному залежно від виду тварини.[8] Для більшості тварин це підшкірна ін'єкція, тоді як свиням автовакцину вводять внутрішньом'язово, а птахам — під перетинку крила. Доза також може бути різною залежно від тварини та захворювання. Зазвичай застосовують або три дози однакового об'єму, але все більшої концентрації, або три дози однакової концентрації з останніми двома як допоміжними (бустерними) дозами, або лише одну дозу. Іноді лікування комбінують з антибіотиками для отримання більш дієвого результату.[8] Порівняння зі звичайними вакцинами
Переваги та недолікиПеревагиАвтовакцини мають кілька переваг : Однією з головних переваг є їхня дієвість в профілактиці захворювань. Адже усі автовакцини призначені саме для того, щоб обмежити виникнення і поширення хвороби, а також вилікувати захворювання, спричинені стійкими до антибіотиків бактеріями. До того ж завдяки використанню автовакцин можуть зменшуватися витрати на виробництво. Витрати на дослідження і розробку звичайної вакцини є вищими за витрати, необхідні для виробництва автовакцин. У деяких випадках звичайні вакцини не забезпечують повного імунітету до хвороби, а отже, є економічно невигідними.[30][32] Автовакцини можуть успішно розв'язувати цю проблему. Крім того, в одній автовакцині можна поєднувати декілька антигенів з різних штамів, що дозволяє зменшити кількість необхідних ін'єкцій.[33] Ще однією перевагою є забезпечення безпеки харчових продуктів. Автовакцини дозволяють худобі та птиці бути здоровими та придатними для споживання людиною, викликаючи у тварин імунітет, зменшуючи виділення мікробних токсинів, спричиненого інфекціями, і обмежуючи використання непотрібних терапевтичних засобів. Автовакцини також є гарною і швидкою альтернативою, коли немає вакцин проти якоїсь нової хвороби, або проти досить рідкісної хвороби, або для досить рідкісного виду тварин. Цей тип вакцин також можна використовувати, коли в межах одного виду бактерій є висока антигенна мінливість, через що звичайні вакцини не можуть забезпечити специфічний імунітет.[33] Прикладом можуть бути захворювання, спричинені стрептококом Streptococcus suis. Є кілька комерційних вакцин, які спрямовані лише на серотип 2; тому тварини, інфіковані будь-яким іншим серотипом, залишаються незахищеними. Крім того, антигенна мінливість штамів Streptococcus suis у серотипі 2 дуже висока.[34][35][36][37] НедолікиОднак у автовакцин є й недоліки. Одним з основних недоліків є те, що антиген збудника хвороби не завжди вдається правильно і точно визначити через обмеженість знань і технологій. Ще одним недоліком є те, що кількість ад'ювантів, які використовуються у автовакцинах для забезпечення їхньої безпеки, дуже обмежена, оскільки для нових ад'ювантів необхідна тривала перевірка їх безпеки.[38] Крім того, вартість виробництва автовакцини, розробленої індивідуально для кожної людини або групи людей, у довгостроковій перспективі може бути вищою, аніж вартість звичайної вакцини.[39] Побічна діяЗагалом автовакцини вважаються безпечними. Однак у місці ін'єкції може виникати побічна дія, наприклад легке почервоніння і набряк, а також рідкісні системні реакції, такі як лихоманка, біль у горлі, головний біль і нездужання.[8] Дивіться такожПосилання
Виноски
|