Авраменко Петро Михайлович

У Вікіпедії є статті про інших людей із таким прізвищем: Авраменко.
У Вікіпедії є статті про інших людей з таким ім'ям: Авраменко Петро.
Петро Авраменко
Петро Авраменко
Петро Авраменко
Петро Авраменко
Ім'я при народженніПетро Михайлович Авраменко
Народився30 червня 1978(1978-06-30) (46 років)
Мокляки, Ємільчинський район, Житомирська область, Українська РСР, СРСР
Діяльністьактор театру
Роки діяльності2000 — наш час
Нагороди та премії
Заслужений артист України
Заслужений артист України
Премії:

Петро́ Миха́йлович Авра́менко (нар. 30 червня 1978(19780630), с. Мокляки, Житомирська область, УРСР) — український театральний актор та режисер. Заслужений артист України.

Життєпис

У 1996 році закінчив загальноосвітню школу в с. Топорище Володар-Волинського району Житомирської області й того ж року вступив до Житомирського училища культури на спеціальність режисура.

1998 — режисер-методист районного будинку культури у смт Черняхів.

1999 — актор Житомирського академічного українського музично-драматичного театру ім. Івана Кочерги[1].

2002—2004 — режисер народного самодіяльного театру УТОГ.

2005—2007 — режисер, ведучий сатирично-розважальної програми на «Радіо Свобода».

2007 — актор і режисер дитячої СД радіо книги «Радіоняня». Здійснив радіовистави для дітей («Острів Скарбів», «Алі Баба та сорок розбійників», «Маленький Мук», «Аладін», «манглі» та ін.), а також для дорослих («Крихітка Цахес», «Ніч проти Івана Купали», «Полювання на брата».)

2008 — режисер першої категорії Національної радіокомпанії України в редакції літературно-історичних та науково-пізнавальних передач.

2009 — закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого за спеціальністю «режисер театру».

З березня 2000 — актор в Музичному та драматичному театрі Житомирської області.

2012 — закінчив Київську національну академію керівних кадрів культури і мистецтв за спеціальністю режисер театру.

2013 — режисер Житомирського академічного українського музично-драматичного театру ім. Івана Кочерги.

2012—2016 — аспірант Житомирського державного університету імені Івана Франка і режисер створеного ним театру-лабораторії «Бурсаки».

У 2016 році він був запрошений в Аугсбургський театр як митець у резиденції.[2]

Творчість

Режисер

Поставив, серед іншого, п'єси:

  • О. Бердник — «Тартар» (2005)
  • Т. Іващенко — «Втеча з реальності»
  • Г. Горін — «Забути Герострата» (перша редакція — 2007, друга редакція — 2011)
  • Ш. Алейхем — «Пісня над піснями» (Єврейський театр, 2009)
  • М. Метерлінк «Чудо святого Антонія» (2010)
  • Н. Ейхорн — «Життя всупереч долі» (Польсько-єврейський театр, 2010)
  • Кю Гоцці — «Король Олень» (2011)
  • М. Гоголь- «Ніч навпроти Івана Купали» (2013)
  • М. Гоголь-«Одруження» (2013)
  • Л. Герш — за п'єсою «Волелюбні метелики» «Зовсім інші» (2014)
  • Г. Горін — «Любов і ненависть у Вероні» (2015)
  • Р. куні — «Смішні гроші» (2016)
  • дитяча казка «Аліса в країні чудес» (2016)
  • М. Гоголь — «Вій» (2017).

Режисер вуличних театралізованих дійств. Режисер Житомирської команди в телевізійному шоу проекту «Майданс» (2013). Ініціатор і режисер театралізованого дійства «Культурна версія» 2011—2018 р.

Режисер відеокліпів, соціальних, дитячих та розважальних телепрограм.

Актор

В акторському доробку (провідний актор, майстер сцени) ролі Фігаро («Весілля Фігаро»), Голохвастов («За двома зайцями»), Степан («Коханий нелюб»), Блазень («Мазепа»), Стецько («Сватання на Гончарівці»), Жевакін («Женихи»), Теодо Руссо («Літо в Ноані»), Дряквін Кублицький («Фея гіркого мигдалю»), Учений («Тінь»), Півень («Божі тварі»), Михайло («Украдене щастя»), Микич Катрянс («Ханума»).

Знявся у фільмах «Богдан Зиновій Хмельницький», рос. «Паршивые овцы» та у телевізійних серіалах.

Режисер відеокліпів, соціальних, дитячих та розважальних телепрограм.

Фільмографія

  • рос. «Невероятная история» (2008) короткий метр (сценарист, режисер, монтаж)
  • «Студентські небилиці» (2011) короткий метр (сценарист, режисер, монтаж)
  • «Звільнення Житомира» (2013) документальний (режисер, монтаж)
  • «Неймовірне побачення» (2016) короткий метр (сценарист, режисер)
  • «Вогонь самопосвяти» (2017) документально-художній (сценарист, режисер)
  • «Барон Іван де Шодуар?» (2018) документально-художній (сценарист, режисер)

Відзнаки

Література

Примітки

  1. ↑  Петро Авраменко про себе, театр і кіно (24 березня 2024, СОРОКА БІЛОБОКА) на YouTube
  2. ↑ Платонов [Архівовано 21 квітня 2016 у Wayback Machine.] у театрі Аугсбурга
  3. ↑ Лауреат рейтингу «Гордость міста» у м. Житомир від 5 вересня 2013 року; доступ 21 квітня 2016 року. Архів оригіналу за 2 листопада 2017. Процитовано 18 жовтня 2017.
  4. ↑ Указ Президента України №-87/2018 від 26.3.2018. Архів оригіналу за 27 березня 2018. Процитовано 27 березня 2018.
  5. ↑ Премія Франка: названі переможці в інформаційній сфері. Укрінформ. 2 серпня 2018. Архів оригіналу за 28 квітня 2019. Процитовано 7 серпня 2018.

Посилання

‎