Іриней Готра-Дорошенко

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Готра.
о. Іриней Готра-Дорошенко
Народився31 серпня 1890(1890-08-31)
Руда, нині Рогатинський район
Помер24 грудня 1973(1973-12-24) (83 роки)
Ґлен-Ков, США
ПохованняУкраїнський католицький цвинтар Святого Духаd
Країна США
Національністьукраїнець
Діяльністьмонах ЧСВВ, священик УГКЦ, педагог, бандурист, релігійний діяч.
Відомий завдякиособистий секретар митрополита Андрея Шептицького,
Знання мовукраїнська, польська і англійська
КонфесіяУГКЦ

о. Іриней Готра-Дорошенко ЧСВВ (у світі Іван, 31 серпня 1890(18900831), Руда, нині Рогатинський район — 24 грудня 1973(19731224), Ґлен-Ков, США) — чернець ЧСВВ, священник УГКЦ, педагог, бандурист, релігійний діяч. Особистий секретар митрополита Андрея Шептицького, ігумен Бучацького[1] та Підгорецького монастирів ЧСВВ. Довголітній префект (настоятель) Місійного інституту імені святого Йосафата.

Життєпис

Народився 31 серпня 1890 року в с. Руда (тоді, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина, нині Івано-Франківський район, Івано-Франківська область, Україна).

Навчався в Бережанській гімназії.[2]

Якийсь час був особистим секретарем митрополита Андрея Шептицького; разом із ним у 1914 році[2] під час Першої світової війни був вивезений московським окупантами, перебували в монастирській в'язниці.

Професор у Бучацькій гімназії часів ЗУНР з 16 березня 1919 року. Висвячений 18 квітня 1920 року.[3] Ігумен Бучацького монастиря ЧСВВ у 1920-х роках,[4] Довголітній префект Місійного інституту імені святого Йосафата, проводив, зокрема, виховні години. Єдиний з отців-викладачів мешкав у одному приміщенні з учнями.[5] Працював у секретаріаті ЧСВВ в 1932–36 роках.[3]

Ігумен Підгорецького монастиря у 1944 році.[3] Після повторної анексії Галичини більшовиками заарештований. Засуджений у 1945 році[2] та відправлений до Сибіру, де потрапив на каторжні роботи в шахтах, каменоломнях. У 1955 році звільнений, переїхав до Польщі у 1960 році, звідти — до США.[2]

Від 1962 року проживав у США, тут познайомився з бандуристом Василем Ємцем, в якого придбав інструмент, навчився грати і став добрим бандуристом. Учасник та член Почесної Президії З'їзду Бучачан в Українському Народному Домі м. Рочестера, (США, одним з організаторів був Роман Барановський) 30 травня — 1 червня 1969 р.[6]. 1 червня разом з о. Петром Мельничуком, о.-д-ром Мелетієм Соловієм провели вдячне Богослужіння у церкві святого Богоявлення.[7]

Помер 24 грудня 1973 року в м. Ґлен-Ков, Нью-Йорк, США. Похований на українському католицькому цвинтарі Святого Духа в Кампбелл-Голл (Гемптонбурґ, округ Оранж, штат Нью-Йорк).

Примітки

  1. ↑ точні терміни невідомі, зокрема, у 1924 році
  2. ↑ а б в г Бережанська Земля… — С. 76.
  3. ↑ а б в Dmytro Blazejowskyj. Historical Šematism… — P. 523.
  4. ↑ д-р Михайло Гузар. Бучач в перших роках по світовій війні // Бучач і Бучаччина. — С. 200.
  5. ↑ о. Юліян Катрій ЧСВВ. Незабутній інститут оо. Василіян у Бучачі // Бучач і Бучаччина… — С. 152—153.
  6. ↑ Володимир Колцьо. З перших починів нашого комітету // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 890–900.
  7. ↑ Там само. — С. 900.

Джерела