Інститут фізичних проблем імені П. Л. Капиці РАН

Інститут фізичних проблем імені П. Л. Капиці РАН
Основні дані
Засновано 1934
Засновник Капиця Петро Леонідович[1]
Країна  Росія
Тип інститут Російської академії наукd і пам'ятка архітектури[d]
Штат працівників 56 осіб
Материнська
організація		 Physical Sciences Divisiond і Міністерство науки та вищої освіти РФd[2]
Дочірня(і)
організація(ї)		 Academician P. L. Kapitsa's Memorial Museum Officed
Вебсторінка kapitza.ras.ru
Мапа
Мапа
CMNS: Інститут фізичних проблем імені П. Л. Капиці РАН у Вікісховищі

Інститут фізичних проблем ім. П. Л. Капиці РАН — унікальний проєкт, заснований у 1934 році для перенесення досліджень П. Л. Капіци з Англії в СРСР. Від інших інститутів РАН відрізняється малим штатом — у перші роки роботи мав менше ніж 10 наукових співробітників, на початку XXI століття має близько 50 співробітників. При цьому внесок у світову науку співробітників ІФП важко переоцінити — в його стінах було проведено багато новаторських експериментів і відкриттів в галузі фізики низьких температур і фізики плазми (роботи з термоядерної реакції). Троє співробітників інституту були нагороджені Нобелівської премії з фізики: Петро Леонідович Капиця — за експериментальне дослідження надплинності гелію-II[3], Лев Давидович Ландау — за теоретичне дослідження надплинності гелію-II[4], Олексій Олексійович Абрикосов — за теоретичне пояснення властивостей надпровідників II роду[5]. ІФП є базовим інститутом МФТІ[6]. На території інституту розташовані редакції двох фізичних журналів («Журнал експериментальної і теоретичної фізики[ru]» і «Листи в Журнал експериментальної і теоретичної фізики[ru]»).

З моменту заснування до 1946 року тематикою інституту були дослідження в галузі фізики низьких температур, зокрема відкриття надплинності гелію-II (експерименти П. Л. Капиці[7], теоретичне обґрунтування — Л. Д. Ландау) і розробка високоефективної установки для виділення рідкого кисню з повітря — турбодетандера, яка має високе практичне значення.

У 1945 році інститут був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора.[8]

З 1946 по 1955 рік, під час опали П. Л. Капиці, в інституті проходили роботи з атомної фізики, зокрема чисельні розрахунки групою (на чолі — Л. Д. Ландау) «слойки», необхідні для водневої бомби, в яких СРСР випередив США, де такі розрахунки були здійснені до розвитку обчислювальної техніки. Невелика лабораторія, на дачі Капиці жартома називалася «хатою фізичних проблем»[9].

З 1955 року і до смерті П. Л. Капиці основною тематикою інституту стає фізика плазми, на території інституту будується «Фізична Лабораторія», в якій створюються установки для генерації «плазмового шнура» (демонтовані у 2004 році у зв'язку з капітальним ремонтом корпусу інституту).

У 2005 році інститутом була придбана найбільша в Росії машина розчинення постійного режиму роботи.

Директори інституту

Примітки

  1. ↑ Гельтман Д. В. История неполучения заслуженной учёной степени: Документы о попытке присуждения Н.В. Тимофееву-Ресовскому учёной степени доктора биологических наук без защиты диссертации в 1957 г., The Story of Non-awarding of the Deserved Degree: Documents on the Attempt to Award a Doctor of Science Degree in Biology without Defense of a Thesis to N.V. Timofeyeff-Resovskii in 1957 // Историко-биологические исследования — 2018. — Т. 10, вып. 3. — С. 89–108. — ISSN 2076-8176; 2500-1221 — doi:10.24411/2076-8176-2018-11968
  2. ↑ The Nobel Prize in Physics 1978. Архів оригіналу за 11 жовтня 2007. Процитовано 31 березня 2019.
  3. ↑ The Nobel Prize in Physics 1962. Архів оригіналу за 11 серпня 2017. Процитовано 31 березня 2019.
  4. ↑ The Nobel Prize in Physics 2003. Архів оригіналу за 23 квітня 2016. Процитовано 31 березня 2019.
  5. ↑ Базова кафедра МФТІ «Фізика і техніка низьких температур» [Архівовано 8 вересня 2007 у Wayback Machine.]
  6. ↑ Kapitza P (1938). Viscosity of liquid helium below the λ-point. Nature. 141: 74. Архів оригіналу за 31 березня 2019. Процитовано 31 березня 2019.
  7. ↑ Інститут фізичних проблем ім. С. В. Вавілова Академії наук СРСР [Архівовано 4 серпня 2020 у Wayback Machine.] // АРАН. Фонд 447.
  8. ↑ Перший канал. Офіційний сайт. Архів оригіналу за 14 липня 2014. Процитовано 19 травня 2022.

Посилання