Ілон Вікланд

Ілон Вікланд
ест. Ilon Wikland
Народження5 лютого 1930(1930-02-05)[1][2][…] (94 роки)
Тарту
КраїнаШвеція
Жанрживопис, ілюстрація
НавчанняQ26253650? і Q42536016?
Діяльністьілюстраторка, візуальна мисткиня
Роки творчості1950[3] — 2014[3]
БатькоMaks Pääbod
Роботи в колекціїНаціональний музей Швеції
Нагороди
Сайтilon.ee
CMNS: Ілон Вікланд у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Ілон Вікланд (ест. Ilon Wikland; нар. 5 лютого 1930) — шведська художниця та ілюстраторка.

Біографія

Ілон Вікланд народилася 5 лютого 1930 року в Тарту (Естонія) в сім'ї цивільного інженера Макса Пяебо й випускниці художньої школи Pallas Віди Пяебо-Юсе (Vida Pääbo — Juse). Батьки розлучилися, і у 1939 роцу мати поїхала в Італію на навчання. Потім Віда удосконалювалася в Художній Академії Будапешта, осівши у 1948 р. у Великій Британії. Мати померла на острові Івіса, де мешкала з 1979 року. Дитинство Ілон провела в Хаапсалу. У школу пішла в Таллінні, але в 1939—1944 роках училася в першій початковій школі Хаапсалу, де жила у бабусі. Наприкінці вересня 1944 року бабуся посадила її на корабель, який повинен був доставити дівчинку разом з однокласницею і її сім'єю у Швецію. 25 вересня 1944 року маленький корабель із 200 біженцями прибув у Швецію в бухту Даларе. Важка подорож у воєнний час тривала три дні.

У 1951 році Ілон вийшла заміж за моряка, і в пари народилися чотири дочки.

У Швеції Ілон Вікланд жила у тітки, яка емігрувала з Естонії ще до війни і художницею працювала в Стокгольмі. Ілон поступила в художню школу. Вона навчалась у Констфак (Стокгольмський університет мистецтв і дизайну). Потім закінчила школу живопису імені Сігне Бартхі. Свої вміння вдосконалювала в Лондоні та Парижі. Нині Вікланд мешкає в Стокгольмі.

Палітра художника

У двадцятирічному віці Ілон зустрілася з Астрід Ліндгрен, якій сподобалися її роботи. Це стало початком їх тривалої спільної роботи. Першою книгою, яку офіційно проілюструвала Ілон Вікланд, стала книжка Ліндгрен «Міо, мій Міо», яка вийшла у 1954 році. Найбільш відомі роботи: «Карлсон, що живе на даху», «Шість дітей з Бюллербю», «Малятко Червен, Боцман і Мозес», «Роня, дочка розбійника» і «Брати Левове серце».

«Я постійно могла малювати ілюстрації для книг Астрід Ліндгрен, тому що її тексти завжди були такі прекрасні, що малюнки створювались самі собою», — згадує художниця[джерело?].

11 травня 2006 року Ілон Вікланд підписала в Стокгольмі угоду на передачу майже 800 оригінальних ілюстрацій у Музей дитячого будинку Хаапсалу.

Досягнення. Відзнаки

  • 2007 року у видавництві Tammerraamat вийшла книга естонського письменника Енно Таммера (ест. Enno Tammer) «Світ Ілони Вікланд» (ест. Ilon Wiklandi maailm).
  • 1 липня 2009 року в музеї міста Хаапсалу відкрили присвячений Ілоні Вікланд тематичний центр[7].
  • Нагороджена орденом Білої Зірки 3 ступеню.

Примітки

  1. ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #119094703 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ http://web.archive.org/web/20160401213937/http://jeugdliteratuur.org/auteurs/ilon-wikland
  3. ↑ а б в RKDartists
  4. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  5. ↑ KulturNav — 2016.
  6. ↑ LIBRIS — Королівська бібліотека Швеції, 2015.
  7. ↑ Країна див Ілони Вікланд. Архів оригіналу за 17 вересня 2011. Процитовано 19 березня 2018.

Посилання

Джерела