Шимон Федоронько народився 21 серпня 1893 року у Чертежі під Сяноком[1]. Був сином Міхала (тамтешній фермер[1]) та Анастазії[2][3][4] (відн. Анни)[5]. У нього був брат Стефан (нар. 1879 р.)[6].
Мав українське походження та первинно сповідував греко-католицизм[1] (уніацтво[7]). Навчався у Сяноцькій гімназії, де у 1906/1907 навчальному році повторно навчався у І класі[1], у 1907/1908 навчальному році закінчив ІІ клас[8], а у 1908/1909 роках закінчив ІІІ клас[9], у 1909/1910 роках закінчив IV клас[10], у 1910/1911 роках закінчив V клас[11], у 1911/1912 роках не закінчив VI класу[12], а під час 1912/1913 навчального року залишив гімназію як учень VI класу[12]. Пізніше він закінчив православну духовну семінарію у Житомирі, і там був висвячений на священника (1914 р.)[2].
Під час І світової війни та відступу російських військ з Галичини у 1915 році Шимон Федоронько переїхав як цивільна особа до Києва, і там діяв при митрополиті Євлогію, який тоді проводив антиуніатську кампанію[7]. Роботу у військовому душпастирстві почав у 1922 р. зі званням капелана за вислугу років з 1 червня 1919[2]. У той час очолив православне душпастирство округу корпусу № Х у Перемишлі. Пізніше служив в окрузі корпусу № ІІ у Любліні, де у 1928 р. очолював душпастирство, а у 1932 р. обіймав посаду декана. Пізніше прислуговував у окрузі корпусу № І у Варшаві. 4 лютого 1934 р. отримав звання старшого капелана у військовому духовенстві з місцем 1 у групі православного віросповідання[13][4], з одночасним дорученням обов'язків референта у Головному управлінні православного душпастирства у Бюро Некатолицьких віросповідань Міністерства військових справ[2]. Незадовго став керівником цього управління[2][3][4]. Як ксьондз-протопресвітер у листопаді 1935 р. провів у гарнізонній православній церкві на варшавській Празі першу у відродженій Польщі службу польською мовою[14]. На посаду декана був призначений за вислугу років з 19 березня 1937 р. і 1 місцем у військовому духовенстві православного віросповідання. Наприкінці 30-х років був неформальним радником митрополита Діонісія[7].
Шимон Федоронько очолював створене у 1935 р. Товариство Православних Поляків, а у 1938 р. з його ініціативи було засновано Православний науково-видавничий інститут. Обидві структури підтримували владу Другої Речі Посполитої у боротьбі з рухом на користь українізації та білорусизації Православної церкви[15].
Після вибуху ІІ світової війни у 1939 р., вересневої кампанії та нападу СРСР на Польщу потрапив у полон до радянських військ. Перебував в ув'язненні у Москві[16], а 11 квітня 1940 р. потрапив до табору полонених у Козельську[2]. Шимон Федоронько був убитий у 1940 р. у Катині. У 1943 р. його тіло було ідентифіковане під номером 2713 під час ексгумацій, що проводилися під керівництвом німців (буквально визначений як Шимон Фезазонко; біля тіла знайдено документ, виданий у таборі, що посвідчує особу)[17][18], де його поховали на території теперішнього Польського військового кладовища у Катині.
Сім'я
У окупованій країні він залишив дружину Вєру, з родини Кісліґер (1897—1982)[3] та трьох синів:
Александра (нар. 1918 р.), В'ячеслава (нар. 1920 р.) та Ореста (нар. 1922 р.). До початку війни вони проживали у Варшаві (на вулиці Кошиковій). Усі троє навчалися у Празькій гімназії ім. Короля Владислава IV.
Орест і В'ячеслав були солдатами Армії крайової. Брали участь у Варшавському повстанні: підхорунжий Орест (пс. «Форт») загинув у перший день повстання на площі Домбровського, капрал підхорунжий В'ячеслав (пс. «Славек») загинув 18 серпня[19]. У 1947 році перед Обводовим управлінням інвалідів у Ряшеві було відкрито справу щодо визнання зниклим безвісті Шимона Федоронька після подання заяви Вєри Федоронько про забезпечення по інвалідності[5].
8 листопада 2008 року на алеї «Солідарності» у Варшаві, поблизу Митрополичого собору рівноапостольної Марії Магдалини та VII Загальноосвітнього ліцею ім. Владислава IV було відкрито камінь на честь капелана Шимона Федоронька та його синів Александра, В'ячеслава і Ореста. Відкриття було здійснено за участі дочки В'ячеслава Федоронька, Александри Федоронько-Адамчевської та Президента Республіки Польщі Леха Качинського, а освячення пам'ятника здійснили митрополит Савва, Гайнівський архієпископ Мирон Ходаковський та Сім'ятицький єпископ Георгій[25][26][27].
8 жовтня 2009 року, у рамках акції «Катинь… пам'ятаємо»/«Катинь…Вберегти від забуття», на так званій Катинській алеї на Центральному кладовищі у Саноку було висаджено Дуб Пам'яті, присвячений Шимонові Федороньку (саджання здійснювали його родичка Анна Слушкєвіч та ксьондз Ян Антоновіч)[30][31]. Дуб Пам'яті, що вшановує пам'ять Шимона Федоронька було висаджено також у Плоцьку.
Шимон Федоронько та його сини були згадані у змісті промови під назвою «Свобода і Правда», яку підготував Президент Республіки Польща Лех Качинський, і яка була запланована на відзначення 70-річчя злочинів біля Катині 10 квітня 2010 року у Катині, проте не виголошувалася через авіакатастрофу польського президентського літака у Смоленську[32].
Коментарі
а. У гімназійних джерелах у Саноку чітко фігурує запис прізвища «Федоронько». У записах Війська польського спочатку з'являлася форма прізвища «Федоренко» (Офіцерські випуски 1923, 1924), а у пізніших записах вказувалася належна форма «Федоронько» (Офіцерські випуски 1928, 1932).
b. Літопис Війська польського 1939 року подає номер 2743.
Примітки
↑ абвгCK Gimnazjum Państwowe Wyższe w Sanoku. Katalog główny, rok szkolny 1906/1907 (zespół 7, sygn. 42). AP Rzeszów – O/Sanok, s. 112.
↑Andrzej Leszek Szcześniak: Katyń. Lista ofiar i zaginionych jeńców obozów Kozielsk, Ostaszków, Starobielsk. Warszawa: Alfa, 1989, s. 50. ISBN 83-7001-294-9.
↑Krystyna Chowaniec: Dęby Pamięci. Sanok: Komenda Hufca ZHP Ziemi Sanockiej im. ks. hm. Zdzisława Peszkowskiego, 2010, s. 57. ISBN978-83-931109-3-3.. {{cite book}}: Перевірте значення |isbn=: недійсний символ (довідка)