Шарль П'єр Пеґі (фр. Charles Péguy; 7 січня 1873 р., Орлеан — 5 вересня 1914, Вільруа) — французький письменник.
Біографія
Пеґі народився в родині столяра Дезіре Пеґі та майстрині з ремонту стільців Сесіль Кере (Cécile Quéré). Оскільки батько рано помер, хлопчик ріс разом із матір'ю та бабусею, неписьменною фермеркою. Спочатку він навчався в початковій школі в Орлеані, потім був стипендіатом у місцевій гімназії і, нарешті, в ліцеї Лаканаль в містечку Со . Він успішно закінчив середню школу і в листопаді 1892 року розпочав військову службу в Орлеані. Оскільки він був напівсиротою, служба була обмежена одним роком. Після диплому бакалавра філософії, отриманого в липні 1894 року, Пеґі вдалося з третьої спроби скласти вступний іспит до École normal supérieure, яку він залишив у серпні 1898 року після невдачі з випускними іспитами. Зрештою Пеґі відмовився від університетської кар'єри і став книгарем та письменником.[6]
1895 року Пеґі став членом Соціалістичної партії . 1897 року з'явилася його перша драма «Жанна д'Арк» , яку Пеґі опублікував під псевдонімом. Разом із друзями Пеґі заснував у Парижі книгарню Librairie Georges Bellais. У справі Дрейфуса він приєднався до критики, сформульованої Емілем Золя в памфлеті «J'Accuse». 1899 року вийшов із Соціалістичної партії. Розрив між багатими та бідними тепер вважався нездоланним навіть через прагнення зробити кар'єру.
1908 року Пеґі звернувся до католицизму. У результаті в його творчості з'явилися деякі націоналістичні відтінки.[7]
1914 року Пеґі мав звання лейтенанта резерву у французькому піхотному полку № 276. Він загинув від ворожого пострілу в голову незадовго до початку битви на Марні. Похований на військовому цвинтарі в Шоконен-Нефмонтьє.
Доробок Шарля Пегі, особливо його критику ідеології прогресу, нещодавно з новою увагою прочитали французькі філософи, соціологи та письменники, зокрема Ален Бадью, Ален Фінкелькраут та Бруно Латур.[8]
Твори
- Jeanne d'Arc. 1897
- Notre patrie. 1905
- Clio. Dialogue de l'histoire et de l’âme païenne. 1909
- Le mystère de la charité de Jeanne d'Arc. 1910
- Victor-Marie, Comte Hugo. Solvuntur objecta. 1910
- Notre jeunesse. 1910
- Le porche du mystère de la deuxième vertu. 1911
- Le mystère des Saints Innocents. 1912.
- L'argent, L'argent suite. 1913
- Ève. 1913
Переклади українською
Одну поезію Шарля Пеґі українською мовою перекладав Микола Зеров («Прощання з Мезою»[9]).
Примітки
Література
- Webarchiv, Lemma Péguy im BBKL
- Henri Guillemin: Charles Péguy. Paris 1981
- Joseph Hanimann: Der Unzeitgenosse. Charles Péguy: Rebell gegen die Herrschaft des Neuen. Hanser, München 2017 ISBN 978-3-446-25610-1
- Jorge Molinas Lara: Crisis and commitment: Political ethics on Charles Péguy. Universität Valencia, 2014
- Hella Tiedemann-Bartels: Verwaltete Tradition. Die Kritik Charles Péguys. Alber, Freiburg 1986 ISBN 3-495-47600-8
Посилання
Аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво | |
---|
Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво | |
---|
Генеалогія та некрополістика | |
---|
Література та бібліографія | |
---|
Тематичні сайти | |
---|
Словники та енциклопедії | |
---|
Довідкові видання | |
---|
Нормативний контроль | |
---|