|
Народився я в липні 1877 року в селі Лузанівка Київської губернії в родині бідних батьків: Корнія Омеляновича Качура та його дружини Ірини Олександрівни. Батько мій — солдат, 8 років служив. Мати — з заможної родини, але чесних селян. Батько був зіпсованим і розбещенним; за восьмилітню службу російській владі було вибито з нього царатом всю людську гідність. Мати була протилежністю йому — була людиною високої моралі, чому і слідувала за нею вся наша родина: я та молодші брат і сестра. Змалку пам'ятаю я сімейний розлад і негаразди...
І от з'явилася радість: коли мені виповнилося 6 років, мене відправляють до сільського 3-класового училища. Мати дуже задоволена, а батько — ні: він каже, що то бде не на його користь — як тільки я вивчуся грамоти, то піду від нього і не буду йому підкорюватися. В училищі я старанно займаюся і першого ж року отримую похвального листа. Замість того, щоб радіти, він нмагається відірвати мене від науки, але якось я зміг провчитися біля 3 років. Заздривши великим людям в науці, якто Ломоносов чи Пушкін, я прошу батька віддати мене на навчання, а він відповідає, що люди ті і їх наука є безкорисними для держави — цареві потрібні солдати... Намагаючись поліпшити сімейний стан, я став батькові ворогом. І ось одного разу я задумався про ремісничу роботу; тут я був радий, що хоч врятую від батькового деспотизму себе, хоча й не все сімейство...
Мій батько задумав переселитися до Чорноморської губернії, в станицю Слов'янську на Кубані, де мене й віддали до одного майстра — з фаетонної частини, такого ж характеру, як і батько... Тут я в 13 років, живучі серед майстрів і робітників, дивлюся на їхнє життя та сумно стає: точно вороги один одному, живуть вони розпустою та ні про що не думають...
Старанно займаючись столярною справою, за два роки я зміг піти від свого колишнього майстра, якого не міг більше терпіти. Я пішов до іншого хазяїна — вже на платню 45 рублів на рік, але без батьківського дозволу, чим викликам його гнів... Живучі серед робітників, я сподівався прочитати книжку або почути оповідання про гарних людей і їх вчинки... Почувши від людей про падіння кріпосництва, я думав про це, але не ясно. В цих роздумах і читанні класичної літератури (наприклад, Вальтера Скотта), я прожив до 17 років...
Я вирішив, що, мандруючи містами, я дізнаюся і навчуся більше, ніж коли сиджу на одному місці... Кидаю станицю Слов'янську та, маючи 18 років, велике бажання мандрувати, охочий до науки, відправляюсь на Кавказ, у місто Новоросійськ... Позаяк в той час вже виникло велике безробіття, прийшлося голодувати та багато часу проводити біля моря... Врятувати себе від голоду я міг тільки влаштувавшись вантажником до порту, на розвантаження човнів із піском для будівництва міста... Там, зустрівши своїх братів-майстрових, я отримав собі місце в залізничних майстернях, стаю помічником слюсаря у цеху збору паровозів... Наш брат-робітник знаходиться в цьому деспотичному устрої, завжди голодний, поневолений і забитий... Я познайомився з одним чоловіком, який окреслив мені положення бідної та забитої Росії з її 130-мільйонним населенням, він пояснив мені різницю між життям робітників (і селян) у Росії та за кордоном: російська влада, яка намагається ввести в оману робітників і селян, вбиває їх і принижує людську гідність.
І я став свідомий до боротьби із цим ворогом руського народу — російською владою. Того часу на Кавказі існував "Союз Боротьби" і я став масовим членом цієї партії. Мандруючи Росією в пошуках заробітку, я зустрічався з багатьма робітниками на Кавказі та на Півдні Росії, читав соціал-демократичну літературу; працюючи на фабриках і заводах, я зрозумів, що доки робітник сам не стане соціалістом, він не покращить свого положення; чекати від бога та російської влади — це смішно й ницо для робітника та селянина...
Я перебував у середині робітничого руху. До 1902 року був у партії с.д.... Але прислухавшись до народу та його розуміння народної свободи, без якої руській людині неможливо жити, я перейшов до партії соціалістів-революціонерів, яка намагається завоювати свободу для народу, але не без народу... Царські чиновники та "опричники" кажуть, що начебто соціалісти хочуть знищити Російську державу, відібрати народну власніть і повернути кріпацтво — це вони брешуть і дурять різними поповськими проповідями народ... Партія с.р. намагається покращити державу, але державу вільну й народну, в якій існують свобода, рівність і любов до ближнього свого, де життя й радість, як казав Іісус у свому Євангельскому вченні.
У 1902 році, я як член партії есерів, бачу, що російська влада пригноблює, принижує народ, намагається придушити будь-яку вільну думку в нас, робітниках і селянах... Працюючи на фабриках і заводах з робітники руськими чи єврейськими, я завжди приходив до думки, що ми, робітники, міські та сільські, не повинні відкладати боротьбу за свою свободу навіть на завтра...
20 квітня 1902 року, коли я жив у Києві, мене було заарештовано за "вільнодумство", сидів у казематі при поліцейському відділку та в арештантських казармах... Посидівши у в'язниці, мене було випущено під нагляд. Тюрма також дала "їжу для мого серця": там я бачив ім'я чесного героя Валеріана Осінського, в минулі роки закатованого за руську волю. Там я впевнився в своїй готовності боротися з російським деспотизмом, з цією бандою розбійників... І ще бачив ім'я героя Степана Балмашова, заздрячи його жертовності, я був радий вчиненому їм вчинку, і що є люди серед нас, руських, придушених і забитих, які віддають своє життя народові, щоб жити вільно і чесно з народом... Для майбутнього покоління важливі свобода та рівність незалежно від нації та релігії... Ми маємо об'днатися з однією метою — заради майбутнього, чесної та вільної держави.[1] [2]
|
|