Під час навчання працював в оркестрі Анатолія Кролла, симфо-джаз-ансамблі Жан Татлян, в ансамблі Бориса Ричкова, співачки Гюлли Чохелі.[6]
Пізніше працював в ансамблі «Дружба» Олександра Броневицького з співачкою Едітою П'єхою.[6]
Почав писати пісні, музику і тексти. Є автором пісні «Хто винен?», яка була виконана Анатолієм Корольовим, пісні «Дощ» для Едіти П'єхи та інших.[6]
Працював в оркестрі Ленінградського радіо і телебачення, яким керував Давид Голощокін.[6]
Через гоніння на джаз він поїхав в Мурманськ, де став виконавцем власних пісень. Одна з них стала хітом Кольського півострова в 1973 році, «Мурманчаночка». Разом з місцевим співавтором, Володимиром Ярцевим записав пісню «Апатиты — заполярный городок», яка стала для апатитчан неформальним гімном[7].
В США
У 39 років, в 1974 році Віллі емігрував в США з 5$ в кишені, «мене випустили як не єврея, як єврея». Його прихистив на 2-3 тижні Толстовський фонд, завідувачкою якого була Олександра Толстая, дочка Л. Н. Толстого[8]. Там він був кур'єром, прибиральником на пекарні за хліб, перебирав російську бібліотеку у мільйонера, рознощиком газет, став безробітним, оскільки погано знав англійську мову, тому став вчити мову, читаючи американські газети[8], закінчив курси медбрата, навчився водити машину на курсах, здав на водіння таксі і став працювати таксистом[8], щоб заробити гроші на запис платівки, у вільний час писав пісні, його пограбували чотири рази, 1 раз його ледь не убив афроамериканець на Різдво.[8] Грав у Карнегі-холі на балалайці, яку купив на 5 авеню в сувенірному магазині за 50$, потім грав та співав у ресторанах і нічних клубах.[9]
У 1979 році вийшла перша платівка «А жизнь — она всегда прекрасна», яка не була помічена.
У 1981 році вийшла друга платівка «В шумном балагане», яка принесла Віллі популярність серед російськомовних іммігрантів[6].
У 1980-х роках працював у російському ресторані «Садко», а потім у ресторанах «Приморський» і «Одеса», йому акомпанувала Ірина Ола. Його називали «почесним євреєм Брайтона». Віллі заснував свій лейбл «One Man Band», записав там близько двадцяти альбомів.[6]
У 1989 році Віллі Токарєв прилетів в СРСР з концертами.70 концертів по всьому Радянському Союзу пройшли з оглушливим успіхом. Через рік він повторив гастролі[6].
Свого часу написав пісню «Нафтуся», присвячену Трускавецькому курорту.
В 2016 відвідав окупований Крим з концертом, після чого його концерт в Києві був скасований[13].
Смерть
Помер 4 серпня 2019 року у віці 84 років[14], в реанімаційному відділенні московської клініки, куди він вперше потрапив ще в травні[15]. За попередніми даними, причиною смерті співака могло стати онкологічне захворювання[16].
Перший раз одружився під час навчання в музичному училищі Ленінграда.
Син — Антон Токарєв народився 11 липня 1966 року в Ленінграді, живе там же, працював фельдшером на швидкій допомозі, автор і виконавець в стилі шансон, в кінці 1980-х виступав на розігріві у гурту «Ласковый май»[18], був ведучим на каналі «100 ТБ», працював радіоведучим радіостанції «шансон», потім радіоведучий програми «Вікенд з Антоном Токарєвим!» на радіо «Балтика»[19]; головний редактор петербурзької радіостанції «Модне» радіо (FM-мовлення у Виборзі, Лаппеенранті).
Онучка — Христина Антонівна Токарєва (нар. 13 грудня 1988 року в Ленінграді). Актриса.
Онук Єгор Токарєв (нар. 27 квітня 2002 року в Санкт-Петербурзі).
Другу дружину Віллі зустрів, приїхавши в 1990 році на гастролі в СРСР — Світлана Радушинська (нар. 1971), весілля 4 лютого 1990 в Москві[20].
В шлюбі народився син — Алекс Токарєв (нар. біля. 1993), живе в Нью-Йорку.
Третя дружина — Юлія Бединська-Токарєва (нар. 1977) — кінознавець (закінчила ВДІК).
1990 «Вот я стал богатый сэр и приехал в эСэСэР» документальний фільм
Пам'ять
4 серпня 2019 року голова комісії з монументального мистецтва уряду Москви Лев Лаврєнов заявив, що комісія готова розглянути прохання про увічнення пам'яті Токарєва[24].