Василь Степанович Соляник народився 1 березня 1896 року в селі Петриківка на Катеринославщині. Батьки – селяни, мали наділ землі й хату. В родині було п’ятеро дітей: два сини — агрономи, Василь – учитель, сестра та ще один брат – колгоспники. Василь навчався у двохкласній школі в Петриківці. З юнацьких років виявив хист до малювання.
У 1915 — 1918 рр. Василь служив у армії прапорщиком у Катеринославі, працював у катеринославському госпіталі. У 1921 — 1926 роках мешкав у Петриківці і працював у районному продовольчому комітеті[1].
За його спогадами, працюючи в школі, він створив місцевий краєзнавчий музей.
Робота в музеї
З 1926 по 1934 роки Соляник працював у Дніпропетровському історичному музеї (креслярем, археологом, художником-реставратором) та брав участь у Дніпрельстанівській новобудовній археологічній експедиції[2].
У серпні 1930 року Соляника призвали на збори до лав армії. Службу він проходив недалеко від Павлограду у 30-й дивізії. До самого Соляника було особливе ставлення, бо він читав просвітницькі лекції: «Наука про людину», «Всесвіт»[3]
Восени 1930 року В. С. Соляник разом з іншими учнями академіка Д. І. Яворницького спробував скласти кандидатські іспити в Харкові, але невдало.
1931 — 1932 рр. В. С. Соляник знову працює в музеї та в археологічній експедиції. Зокрема, Соляник тяжко захворів на шлунок. У свій час він допомагав А. В. Добровольському у розкопках на Лантухівському острові, у селах Привільне та Вовніги, працював з археологом М. О. Міллером на Дубовому острові. Він оволодів фотографічною майстерністю, і окрім креслень і замальовок, робив фотозйомки археологічних розкопок та знахідок[4].
У 1933 році під час «чистки» музею від так званих «ворогів народу й націоналістів», про що докладно дослідив за архівними матеріалами В. Ченцов, Василь Степанович був звільнений, потім поновлений на роботі. Але в музеї працював недовго[5].
Під час Другої світової війни залишався у Петриківці, працював вчителем у школі, викладаючи історію, астрономію, креслення, та підробляв креслярем у земельному відділі[6].
У 1946 р. В. Соляник знову працював в історичному музеї. Є відомості, що він очолював народний музей у Петриківці, про який мало що відомо. Подальша доля невідома[7].
Родина
Є відомості з особистої справи Соляника на 1946 року, що він був одружений, мав двох дочок – Сталіну (1936 р.н.) та Тамару (1941 р.н.)[8].
↑Епістолярна спадщина академіка Д.І.Яворницького. Вип.1: Листи вчених до Д.І.Яворницького / Упоряд.: С.В. Абросимова, А.І. Перкова, О.В. Піцик, Н.Г. Чередник. – Д.: Гамалія, 1997. – С. 888.
↑Ченцов В. «Натхненник української націоналістичної контрреволюції» // Хроніка — 2000. — К., 1996. Вип. 16. – С.191-207.
↑Луніна В.В. В.С. Соляник — краєзнавець, археолог і художник з кола академіка Д.І.Яворницького [Текст] / В.В. Луніна // Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського. Наукові записки. — Вінниця, 2004. — Вип. 8. — С. 239-245
↑История городов и сел Украинской ССР. Днепропетровская область. – К.: УСЭ, 1977. – 838 с.
↑Особисті справи працівників Дніпропетровського історичного музею 1945-1946 рр. // Науково-діловодний архів ДНІМ. Ф.1. Оп.1. Арх. — Арк. 131-134.
Посилання
www.museum.dp.ua — офіційний сайт Дніпропетровського національного історичного музею ім. Д. І. Яворницького