Свиня дика, або кабан дикий, дик, вепр (Sus scrofa) — один з 10 видів роду свиня (Sus) родини свиневих (Suidae) ряду Парнокопитих (Cerviformes). Є предком більшості (але не всіх) стародавніх і сучасних порід свиней, і є підстави вважати, що відбувалося незалежне одомашнення в різних частинах ареалу, в тому числі у Південно-Східній Азії, на Далекому Сході і в Малій Азії.
Тіло кремезне, довжиною до 2 м, висота в холці до 1,1 м, вага до 450 кг, самці більші за самиць. Тіло вкрите жорсткою щетиною і зазвичай дещо тоншим хутром, але часто хутро дуже мізерне, лише хвіст злегка вкритий короткими волосками. Забарвлення від темно-сірого до чорного або коричневого. Багато особин мають бакенбарди і гриву на потилиці. Молодь смугаста. Особливості будови дикої свині порівняно з домашньою, - це велика голова з витягнутою довгою мордою та розвиненими іклами у дорослих самців, а також відносно короткий, стислий з боків тулуб на міцних високих ногах. Висота в холці значно перевищує висоту в крижці. В загальному плані передня частина корпусу у кабана більш потужно розвинена порівняно з задньою.
У великих диких кабанів довжина голови може досягати 60 см. Обхват грудей у дорослих кабанів зазвичай близько 145 см. Довжина хвоста близько 24-25 см (максимум 32 см), але, на відміну від домашньої свині, хвіст не закручується[1] в спіраль, а залишається прямим. Коли кабан біжить, хвіст піднімається вертикально. На морді відсутні бородавчасті вирости шкіри.
У вигляді поперечного овала на кінці морди присутній "п'ятак" з випуклими верхніми та зовнішніми краями. Верхня частина поверхні п'ятака волога та гола, а нижня засіяна досить рідкими та короткими волосками. Краї п'ятака трохи виділяються за рівень суміжних ділянок покритих волоссям шкіри морди. Вуха у кабанів стоячі з загостренням на кінці.
Особливості біології
Дика свиня — переважно нічна і загалом всеїдна тварина. Переважну частину раціону цієї тварини становлять фрукти, насіння, коріння і бульби.
І в диких, і в здичавілих представників виду основною соціальною одиницею є самиця і її виводок. Після того, як памолодь перестає годуватися молоком, дві або більше сім'ї можуть зібратися разом. Зазвичай групи складаються з 6—20 особин, хоча великі стада до близько 100 особин були також помічені. Цей зв'язок залишається стабільним до початку наступного сезону парування, коли раніше поодинокі дорослі самці вступають до боротьби за самиць. Самці зазвичай виборюють контроль над 1–3 самицями, але іноді це число може сягати 8. Після сезону спарювання самці йдуть геть. Самиця зазвичай народжує від 4 до 8 поросят, хоча відомі випадки народження до 13 поросят.
Свиня дика — один з найвідоміших мисливських звірів, цінний задля м'яса, шкіри, щетини та ікол.
Назви
Запит «Кабан» перенаправляє сюди; див. також інші значення.
Запит «Кнур» перенаправляє сюди; див. також інші значення.
Для цього виду створено величезну кількість власних назв (перелічено за абеткою):
Порося — для молодих особин свійських і диких форм
Свиня — найчастіше для самиць свійської форми (див. Свиня свійська)
Хряк — те саме, що і «кнур»
Інші назви для «свині», за національною словниковою базою «Словники України» (версія 1.4): «Льо́ха, свиню́ка [свиня́ка] — розмовне, безро́га — жартівливе, ро́ха — розмовне, чечу́га — діалектне, ри́нда — діалектне; свинома́тка (свиня, що дає приплід); па́ця».
Слово свиня очевидно індоєвропейського походження від звуконаслідувального кореня su[4].
Однією з небезпечних хвороб для диких свиней є африканська чума свиней. У 2015 році в Україні випадки захворювання диких свиней на цю хворобу були зафіксовані в низці областей: Київській[5] Рівненській[6], Житомирській[7] та Полтавській[8]. З метою боротьби із хворобою здійснюється відстріл тварин.