Резо Чохонелідзе

Ф
Резо Чохонелідзе
Резо Чохонелідзе
Резо Чохонелідзе
Особисті дані
Повне ім'я Реваз Шотайович Чохонелідзе
Народження 5 червня 1948(1948-06-05) (76 років)
  Кутаїсі, СРСР
Громадянство Італія Італія
Позиція Захисник
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г)
1968—1970 СРСР «Динамо» (Тбілісі) 17 (0)
1970—1976 СРСР «Торпедо» (Кутаїсі) 234 (8)
1977—1982 СРСР «Динамо» (Ленінград) 214 (2)
Тренерська діяльність**
Роки Команда Посада
1994 Швейцарія «Серветт» (селекц.)
1994—1995 Швейцарія «Ґрассгоппер» (селекц.)
1995 Швейцарія «Лозанна» (селекц.)
1996—2007 Італія «Мілан» (селекц.)
2007—2024 Україна «Динамо» (Київ) (ген. дир.)
Звання, нагороди
Нагороди
майстер спорту СРСР

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Тільки на посаді головного тренера.

Резо (Реваз) Чохонелідзе (груз. რეზო (რევაზ) ჭოხონელიძე, італ. Rezo Chohonelidze, 5 червня 1948, Кутаїсі) — італійський футбольний функціонер і тренер грузинського походження. В минулому — футболіст[1][2].

Біографія

Ігрова кар'єра

Народився 1948 року в Кутаїсі. Починав грати в «Динамо» (Тбілісі), у 1965—1967 роках виступав за дубль, у 1968—1969 роках провів 17 ігор у чемпіонаті СРСР.[3]. Через високу конкуренцію у 1970 році перейшов у «Торпедо» (Кутаїсі), де у першому сезоні року зіграв 30 матчів у вищій лізі, але клуб вибув із вищої групи класу «А», після чого він ще шість сезонів провів за команду у першій лізі, зігравши 204 гри і забивши 8 м'ячів.

1977 року перейшов у «Динамо» (Ленінград), за який виступав до 1982 року, зігравши 121 матчі, і забив один гол у першій лізі (1977—1979) та 93 матчів — у другій (1980—1982), після чого завершив ігрову кар'єру[4].

Робота функціонером

Згодом, Чохонелідзе поїхав до Італії в школу для футбольних тренерів, яка належала міланському «Інтернаціонале»[5]. Після завершення навчання вирушив до Швейцарії, де був тренером-селекціонером у «Серветті», «Ґрассгоппері» та «Лозанні».

1996 року отримав запрошення на роботу від італійського «Мілана», де став обіймати посаду менеджера і селекціонера по країнах Африки, Південної Америки та Східної Європи. Саме завдяки Чохонелідзе в «Мілан» потрапили такі маловідомі гравці як Андрій Шевченко та Каха Каладзе, Сержинью, Діда, Роке Жуніор та інші, що в підсумку стати видатними гравцями[6].

14 вересня 2007 року перейшов на запрошення Ігоря Суркіса в «Динамо» (Київ) на посаду генерального директора[7]. Протягом 17 останніх років він відповідав за сприятливий мікроклімат всередині команди, перебуваючи з нею як на офіційних матчах, так і на тренувальних зборах та звичайних тренуваннях. Окрім першої команди, функціонер працював із молодіжними командами «біло-синіх», передаючи власний досвід, набутий за роки роботи в Європі, а також допомагаючи в розвитку молодих динамівських талантів. Також він представляв клуб на міжнародній арені, будучи присутнім на офіційних заходах, що проводилися під егідою УЄФА[8]. У вересні 2024 року покинув посаду[9].

Титули та досягнення

Примітки

  1. "კალაძე მილანში რომ დაინახა, შევჩენკოს გაუკვირდა - მოდის ჩვენებაზე ჩამოხვედიო?". sportall.ge.
  2. ვინ არის რევაზ ჭოხონელიძე?. goal.ge.
  3. Чохонелидзе Реваз Шотаевич | «Динамо» Тбилиси. История команды. web.archive.org. 18 квітня 2024. Архів оригіналу за 18 квітня 2024. Процитовано 13 вересня 2024.{{cite web}}: Обслуговування CS1: bot: Сторінки з посиланнями на джерела, де статус оригінального URL невідомий (посилання)
  4. РЕЗО ЧОХОНЕЛИДЗЕ: В СЕМИДЕСЯТЫХ МОСКОВСКОМУ "СПАРТАКУ" Я ПРЕДПОЧЕЛ ЛЕНИНГРАД. permian.ru (Archived). Архів оригіналу за 16 квітня 2018.
  5. Досье Резо Чохонелидзе. profootball.ua. 17 September 2007.
  6. რეზო ჭოხონელიძემ ქართული ფეხბურთი ბასკურს შეადარა. მსოფლიო სპორტი. Процитовано 13 вересня 2024.
  7. Резо Чохонелідзе – генеральний директор «Динамо» - ФK «Динамо» Київ. Офіційний сайт. fcdynamo.com (укр.). Процитовано 13 вересня 2024.
  8. Резо Чохонелідзе завершує роботу в «Динамо» - ФK «Динамо» Київ. Офіційний сайт. fcdynamo.com (укр.). Процитовано 13 вересня 2024.
  9. Степанов, Микола. ОФІЦІЙНО. Багаторічний генеральний директор пішов із Динамо. СПОРТ.UA (укр.). Процитовано 13 вересня 2024.

Посилання