У традиційній Японії стандарти продукції визначали приватні об'єднання, переважно ремісничо-промислові корпорації дза, однак на хвилі модернізації та шляху побудови національної держави, центральна влада Японії поступово стала перебрати їхні прерогативи на себе.
З кінця 19 століття, з постанням Японської імперії, держава стала повністю визначати стандарти у військовій сфері. У 1921 році її зусиллями в країні постала перша офіційна організація — Комітет стандартизації та уніфікації промислових товарів[1], який до 1941 року затвердив 520 стандартів. Ці стандарти отримали назву старих японських технологічних стандартів (旧JES)[2] . Під час Другої світової війни цей комітет переглянув і встановив 931 тимчасові стандарти, метою яких було збереження ефективності продукції при зниженні її якості. Така політика була результатом дефіциту сировини та ресурсів в Японії під час конфлікту.
Після війни питаннями стандартизації займався Комітет промислових стандартів[3], створений в лютому 1946 року. Він переглянув старі і тимчасові довоєнні стандарти і на їх основі затвердив 2 102 нових.
1 червня1946 року в Японії було прийнято Закон про промислову стандартизацію, який набув чинності з 1 липня того ж року. Комітет промислових стандартів було ліквідовано, а замість нього постав Комітет промислових стандартів Японії. 31 жовтня1949 року він прийняв перший промисловий стандарт Японії — JIS C 0901 про запобігання вибухів електронних приладів, які використовуються в шахтах.
У 2004 році були внесені зміни до Закону про промислову стандартизацію.
Класифікація та нумерація JIS
Стандарти називаються на зразок «JIS X 0208:1997». Х визначає галузь стандарту, чотири або п'ять чисел вказують його номер, який часто корелюються зі стандартами ISO, та рік затвердження.