Повість про Варлаама та Іоасафа — середньовічний роман індійського походження, що походить від переказів про Будду Ґаутаму. Відомий у величезному числі перекладів і переробок більш ніж 30-ма мовами народів Азії, Європи й Африки.
Давньослов'янські переклади «Повісті» мали широке поширення в Україні, притчі з неї ввійшли до складу Прологу. Збереглися численні зображення сюжетів «Повісті» на фресках, іконах, книжкових мініатюрах.
В індійського царя Авеніра народжується довгоочікуваний син Іоасаф, якому зіркогляди пророкують майбутнє християнського подвижника. Цар-ідолопоклонник поселяє сина в ізольованому від зовнішнього світу палаці, щоб він не міг довідатися ні про християнство, ні про трагічні сторони життя — хвороби і смерті, тому що смутні думи можуть, на думку батька, збудити в Іоасафа інтерес до релігії. Але християнин-пустельник Варлаам проникає в палац під виглядом купця і прилучає Іоасафа до християнської віри. Переборовши люте протиборство батька, Іоасаф стає ревним християнином. Коли Авенір під впливом сина сам приймає хрещення, Іоасаф віддаляється в пустелю і стає пустельником.
Особливе місце в сюжеті займають повчальні притчі, за допомогою яких Варлаам розкриває своєму юному слухачеві моральні заповіти християнства. Особливе поширення в давньоукраїнській писемності набула «Притча про єдинорога». У ній розповідається, як людина, втікаючи від дивовижного звіра-єдинорога, падає в рів. Їй вдається вчепитися за гілки дерева, що росло на краю рову. Корені дерева безупинно гризуть дві миші — чорна і біла, а падіння дерева, разом з людиною, яка перебуває на ньому, очікує на дні дракон. Але людина проте з насолодою куштує мед, який сочиться з листя дерева. Далі іде роз'яснення алегорії: єдиноріг — смерть, рів — наш світ, дерево — життєвий шлях: його постійно вкорочують дві миші — день і ніч, Дракон — «черево пекла», мед — радості життя. Притча засуджує людей, які, думаючи лише про земні радості, забувають про неминучу смерть і порятунок душі.
Сюжет у викладі Івана Франка
Коли християнство почало поширюватись в Єгипті і проникло в Індію (яка тут ототожнюється з Ефіопією, і вважається, що вона межує з Єгиптом), правив там могутній король на ім’я Авенір; стривожений аскетичним напрямом нової релігії, він запровадив жорстоке переслідування її прихильників і дійсно зумів багатьох схилити до відречення (від нової віри). Лише аскети залишаються непохитними в своїх переконаннях, хоча масово терплять тортури і смерть заради Христа.
В той час у короля народжується незвичайної вроди син. Сповнений радості, король скликає найславніших астрологів своєї країни, щоб ті провістили майбутнє молодого принца. Усі астрологи пророчать, що славою він перевершить усіх своїх попередників, і тільки один із них додає, що молодий принц стане християнином і аскетом і передбачена слава дістанеться йому аж у потойбічному житті.
Наляканий цим пророцтвом, король роздумує, яким чином можна було б запобігти його здійсненню. Він велить збудувати чудовий палац, в якому його сина мають обслуговувати найбільш здорові і вродливі юнаки, а навчати – такі ж учителі, з тим, щоб він нічого не довідався про людські злидні, хворобу і неміч. Йоасаф підростає, він відзначається надзвичайним прагненням до знань. Та, незважаючи на всі перестороги слуг, які оточують його, під час прогулянок юнак усе ж побачив прокаженого і немічного старезного діда, і в його душі народжується уява про хворобу і смерть.
У цей час Варлаам, аскет, який живе в Сенаарській пустелі, одержує уві сні божествену вказівку прибути в Індію, щоб навернути Йоасафа в християнство. Переодягнений купцем, він їде до Індії і домагається доступу до принца, вдаючи, що він хоче подарувати йому коштовний камінь-самоцвіт. Залишившись удвох із принцом, Варлаам починає навчати його біблійної історії, а потім християнської догматики.
Принц жадібно сприймає нове вчення, але особливо йому подобаються притчі, якими Варлаам пожвавлює свої бесіди, проповідуючи богоугодність аскетичного життя. Він хоче негайно піти з Варлаамом у пустелю, але той відраджує це робити, охрещує його і йде геть, залишивши Йоасафу на згадку багато повчань та свій поношений одяг пустельника. Лише згодом король дізнається про те, що сталося з його сином. Спочатку він хоче зловити Варлаама і примусити його зректися християнського вчення. Коли ж це не вдається, король вирішує влаштувати прилюдний диспут у присутності Йоасафа, причому, за попередньою домовленістю, мудрець Нахор, який у диспуті захищатиме християнство, повинен бути поставлений в абсурдне становище і переможений.
Король сподівається, що цим відіб’є у принца охоту до християнства. Але сталося непередбачене: Нахор здобув на диспуті блискучу перемогу, поставивши в абсурдне становище всіх індійських мудреців. Розлючений цим король звелів відшмагати своїх мудреців батогами і за порадою мага Тендаса піддає свого сина іншій спокусі: він оточує його лише жіночою прислугою, сподіваючись, що дівчата зведуть його на шлях розпусти. Проте Йоасаф протистоїть цій спокусі, у розмові навертає самого мага Тендаса до християнства і домагається того, що батько, щоб утримати сина від аскетичного життя, віддає йому половину свого королівства.
Йоасаф слухняно погоджується стати володарем, а потім навертає до християнства свого батька, який зовсім зрікається трону і закінчує своє життя в пустелі. Після його смерті Йоасаф не хоче більше правити королівством, зрікається трону і теж подається у пустелю Сенаар, щоб розшукати свого вчителя Варлаама. Після дворічних блукань він знаходить його, живе в молитвах і самокатуванні аж до самої смерті вчителя, ховає його, а сам живе у своїй келії ще цілих 35 років; коли Йоасаф помер, його поховав сусід-пустельник поряд з Варлаамом. Наступник Йоасафа на індійському троні у віщому сні дізнається про смерть колишнього володаря, наказує привезти його останки до Індії, і тут їх ховають з королівськими почестями.
↑Martyrologium Romanum 27 Novembris Apud Indos, Persis finitimos, sanctorum Barlaam et Josaphat, quorum actus mirandos sanctus Joannes Damascenus conscripsit.
Іван ФранкоПро Варлаама і Йоасафа та притчу про єдинорога / «Über Barlaam und Josaphat und die Einhornparabel» магістерська дисертація; Відень, 1893 // Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. — К.: Наукова думка, 1981. Т. 30, С. 541 – 658.