Спочатку на території Нассау проживали алемани. Християнство між ними розповсюдилось з Тріра і Майнца. В 496 році алемани були підкорені Хлодвігом і приєднані до Франкської держави. З другої половини ХІІ століття починається самостійна історія графства Нассау.
В 1255 році графство розпалось на дві частини, які також називались Нассау. Південною частиною (лівий берег Лану) володів Вальрам І, засновник Вальрамської лінії Нассауської династії (старшої), а північною (правий берег Лану) — Оттон, засновник Оттонівської лінії (молодшої). З Нассау-Ділленбурзького князівства пішла Оранська династія. Правителі князівства Нассау носили титул "Його Князівська Ясновельможність".
Історія
30 серпня 1806 році князі Фрідріх-Август і Фрідріх-Вільгельм Нассауські, представники двох уцілілих до того часу ліній, уклали договір, за яким їх володіння повинні були об'єднатись в одну державу, під їх спільним керівництвом. Обидва вони приєднались до Рейнського союзу, за це їх держава отримала від Наполеона певні територіальні надбання. На Віденському конгресі (1815) Нассау було проголошено герцогством. В наступному році князі Фрідріх-Август і Фрідріх-Вільгельм Нассауські прийняли титули герцогів. В тому ж році обидва герцоги померли, їх спадкоємцем став син Фрідріха-Вільгельма — Вільгельм І (1816–1839).
В 1866 році, під час війни між Пруссією і Австрією, герцог Адольф І, син герцога Вільгельма І, попри бажання ландтагу, підтримав Австрійську імперію. Невдовзі герцогство було окуповано прусськими військами, а після перемоги в війні — 23 серпня — анексовано. За відмову від титулу Адольф отримав нагороду — 15 млн гульденів[2].
Winfried Schüler, Das Herzogtum Nassau 1806–1866. Deutsche Geschichte im Kleinformat. (= Veröffentlichungen der Historischen Kommission für Nassau 75) Historische Kommission für Nassau, Wiesbaden 2006
Fuchs, Konrad: Die Bergwerks- und Hüttenproduktion im Herzogtum Nassau. In: Nassauische Annalen, 79. Band, Wiesbaden 1968. S. 368–376
Spielmann, Christian: Geschichte von Nassau, 1. Teil: Politische Geschichte. Wiesbaden 1909; 2. Teil: Kultur und Wirtschaftsgeschichte. Montabaur 1926