і тут недоречно дурниці плести.
У мене всі дома – сміятись не варто, –
та ТРІЙКО ІМЕН мусять мати коти.
Найперше ім’я – то для хатнього вжитку:
Мурко чи Микитка – це він, а вона –
Варварка, Аліска, або ж Маргаритка, –
я дуже шаную такі імена.
Та є і складніші: Платон чи Деметра,
або ж Алевкіда, Ніоба, Варнак…
Це як собі знаєш – аби тільки впетрав!
Я дуже шаную такі імена.
У вірші використано короткий ритмічний діалог для опису того, як коти отримують чи обирають свої імена. Вірш стверджує, що «трійко імен мусять мати коти»; особливо одне «для хатнього вжитку», «неповторне» друге і третє «таємне». Англійська професора Дороті Додж Роббінс стверджувала, що багато котячих імена, використаних у вірші поета з Міссурі, вказують на його любов до британської культури та запозичення з неї: «Зрештою, це безсумнівно прізвиська котів з Лондона; амбарних котів на Середньому Заході так не називали з практичних мотивів».
Сімейні імена — це типові звичні імена для «хатнього вжитку». Серед прикладів: «„Віктор, чи Джонатан, Джордж чи Білл Бейлі“», останнє походить з пісні 1902 року під назвою «Won't You Come Home». У вірші також пропонуються «модніші» прізвиська, а саме імена античних і мітологічних постатей: «Платон, Адмет, Електра й Деметра». В українському перекладі відбулась адаптація до наших реалій: «Мурко чи Микитка — це він, а вона– Варварка, Аліска, або ж Маргаритка».
Неповторні імена мають бути шляхетні й чарівні, тому тут Еліот вигадує власні прізвиська: Манкустрап, Кваксо, Корикодер, Бомбаруліна та Джелла-цариця. Робінс робить припущення, що ім'я Корикодер (англ.Coricopat) є лінгвістичною варіацією «Calico Cat» (Кішка каліко) з вірша Юджина Філда «Дуель».
Щодо потаємних імен котів, Еліот каже, що його й не вгадаєш — «старання даремні: хоч КІТ ЙОГО ЗНАЄ, та не видає»[2].
«Коти»
У мюзиклі «Коти» «Назвати кота» є другою піснею, яку повністю виконують як повільний похмурий спів, що розбиває четверту стіну і звертається безпосередньо до глядачів, пояснюючи їм, як коти отримають свої імена. Коти співають в унісон. Пісня шепочеться ритмічним діалогом і не виконується з підкресленим ритмом, оскільки голоси мають різну висоту та інтонацію. Під кінець виступу, перш ніж відійти за лаштунки, актори рухаються в бік глядача, коли пісня поступово переходить до танцю Вікторії[3].
Багато імен персонажів взято з вірша, серед яких Бомбаруліна, Деметра та Манкустрап тощо.