Марі де Севіньє (Рабютьєн Шанталь) (фр.Marie de Rabutin-Chantal; 5 лютого1626(16260205), Париж — 17 квітня1696, Гриньян) — французька письменниця; у 1726 році почалось публікування її листів до дочки, котрі вона писала протягом двадцяти років — дотепна і об'єктивна хроніка подій у Парижі і Версалі того часу.
Батько мадам де Севіньє, Сельс-Бенінь де Рабютен-Шанталь, загинув у бою в 1627 році.
Виховувалася дідом, а потім його братом. Завдяки своїм вчителям — Ж. Шапленові та Жилю Менажу — чудово володіла італійською, меншою мірою — латинською та іспанською. В 1644 році вступила в шлюб з маркізом Анрі де Севіньї (1623—1651). Після загибелі чоловіка (у результаті дуелі) присвятила себе вихованню дітей. Жила переважно в Парижі, спілкувалася з мадам де Лафаєтт, Ларошфуко, кардиналом де Рецем, мадемуазель де Монпансьє. З 1677 року жила в паризькому Отель Карнавале. Взимку 1695—1696 років перебувала в замку своєї дочки мадам де Гріньян; тут і померла. Похована у храмі Гріньяна. Під час Великої французької революції могила була розкрита, останки знищені.
«Листи»
Мадам де Севіньє дуже болісно переносила розлуку з донькою, яка після одруження переїхала до Провансу), і протягом майже тридцяти років вела з нею листування (три-чотири листи на тиждень). Крім того, серед її адресатів — Менаж, її родич Бюссі-Рабютен, її близький друг Арно де помпонами. Бюссі-Рабютен включив кілька її листів у власні мемуари (1696). Перше окреме видання листів вийшло в 1726. В 1754 р. вийшла велика добірка з 772 листів. На сьогоднішній день відомо 1120 листів мадам де Севіньє, авторство частини з яких сумнівне (оригінали збереглися лише в незначній мірі). У листах проявилася висока начитаність авторки — мадам де Севіньє знала твори Рабле та Монтеня, Мадлен де Скюдері і Ла Кальпренеда, п'єси Корнеля і Расіна, історичні твори Тацита, книги італійських письменників (Аріосто та Тассо) та твори французьких богословів.
Листи різноманітні за змістом і інтонацією: іноді вони нагадують світську і, ширше, газетну хроніку; з них можна дізнатися про процес Ніколя Фуке, про смерть Франсуа Вателя, про одруження герцога Лозена. Стиль листів часом пов'язаний з преціозністю та галантною традицією, але відображає також вплив картезіанства та янсенізму. Глибокий психологізм листів мадам де Севіньї співзвучний головному твору її подруги мадам де Лафаєтт — «Принцеса Клевська».
Листи мадам де Севіньє і Марсель Пруст
В романі Марселя Пруста«У пошуках утраченого часу» листи мадам де Севіньє відіграють важливу роль. Це не лише улюблене чтиво бабусі й матері головного героя Марселя. Листи часто цитуються, створюючи додаткову ауру навколо родинних стосунків у романі й ідеалізуючи родинне спілкування в минулому.
Jean Choleau, Le Grand Cœur de Madame de Sévigné, Vitré, Unaviez Arvor, 1959.
Roger Duchêne, Madame de Sévigné ou la chance d’être femme, Fayard, 1982, rééd. 2002.
Дезен Н. А. Проблема жанра и традиции в письмах Мари де Севинье (о французском эпистолярном жанре XVII в.) // Вестник МГУ. Сер.9. Филология. 1988. № 3. С.69-75.
Fritz Nies, Les lettres de Madame de Sévigné, Conventions du genre et sociologie des publics, Paris, Honoré Champion, 1992.
Roger Duchêne, Naissances d'un écrivain: Madame de Sévigné. — P.: 1996.
Roger Duchêne, Chère Madame de Sévigné. — P.: 2004.
Benedetta Craveri, L’Âge de la conversation, Paris, Gallimard, 2002.