У змаганнях взяли участь 138 лижників (118 чоловіків та 20 жінок) з 19 країн. Розіграно 4 комплекти нагород. Чоловіки змагалися на дистанціях 18 та 50 км, а також в естафеті 4×10 км, а жінки розіграли медалі на дистанції 10 км. Порівняно з попередньою Олімпіадою 1948 року програма змагань у чоловічих перегонах не змінилась. Вперше в історії Олімпійських ігор відбулись лижні перегони серед жінок[1].
Найуспішніше виступили фінські лижники: у жіночих перегонах фінки посіли увесь п'єдестал пошани, а серед чоловіків фіни виграли 5 нагород із 7 можливих — 2 золоті, 2 срібні та 1 бронзову. Господарі Олімпіади норвежці зуміли виграти лише 1 золото, його здобув Гальґейр Бренден на дистанції 18 км[1].
Особливо вражає перемога фінів в естафеті – навіть попри відсутність олімпійського чемпіона на 50 км Вейкко Хакулінена (який обійшов срібного призера на 50 км на понад 4,5 хвилини) фіни майже на 3 хвилини випередили норвежців. Шведи, які посіли 3-тє місце, відстали від норвежців на хвилину, а французи програли бронзовим призерам майже 7 хвилин, а чемпіонам майже 11[1].
Фінка Лідія Відеман, яка перемогла на 10 км, стала першою в історії жінкою, яка виграла олімпійську золоту медаль у лижних перегонах. У змаганнях серед жінок 12 перших місць посіли представниці Фінляндії, Норвегії та Швеції. Німкеня Ганні Ґерінґ, яка стала 13-ю, поступилася 12-му місцю майже трьома хвилинами, а чемпіонці — дев'ятьма[1].