Константинов Костянтин Тимофійович

Константинов Костянтин Тимофійович
Константинов Костянтин Тимофійович
Народився	7 липня 1915; Суклея
Помер	8 березня 2003 (87 років); Молдова
Країна	Російська імперія; СРСР; Молдова
Діяльність	актор
Alma mater	Одеське театрально-художнє училище (1937)
Роки активності	з 1937
Партія	ВКП(б)
У шлюбі з	Казимирова Катерина Григорівна
Діти	Eleonora Constantinovd і Constantin Constantinovd
Нагороди	; ; Національна премія Республіки Молдоваd (1994)
IMDb	ID 0465381
	; ; Медіафайли у Вікісховищі;

У Вікіпедії є статті про інших людей з таким прізвищем: див. Константинов.

Костянтин Тимофійович Константи́нов (нар. 7 липня 1915, Суклея — пом. 8 березня 2003) — молдовський радянський актор театру і кіно. Чоловік актриси Катерини Каземирової, батько скульптора Костянтина Константинова та режисера Елеонори Константинової.

Біографія

Народився 7 липня 1915 року в селі Суклеї (нині Слободзейський район Молдови). 1937 року закінчив Одеське театрально-художнє училище і був направлений у Тирасполь до Першого молдавського драматичного театру, який, після приєднання Бессарабії до СРСР, у 1940 році переїхав до Кишинева.

У роки німецько-радянської війни працював у ансамблі «Дойна», що був евакуйований в глибину Радянського Союзу. Після звільнення Молдаської РСР знову працював у Молдавському музично-драматичному театрі імені Олександра Пушкіна. Член ВКП(б) з 1949 року. Обирався депутатом Верховної Ради Молдавської РСР 9-го скликання. Помер 8 березня 2003 року^[1].

Творчість

Виконував різноманітні комедійні та характерні ролі, зокрема у театрі:

Козьма («Гайдуки» група авторів);
Флочі («Килим Іляни» Леоніда Корняну);
міністр Тиндале («Синзяна і Пепеля» Васіле Александрі);
Осип, Каленик («Ревізор», «Майська ніч» Миколи Гоголя);
Робінзон («Безприданниця» Олександра Островського);
Фігаро («Одруження Фігаро» П'єра Бомарше);
Добротвірський («Закон честі» Олександра Штейна);
Чир («Любов Ярова» Костянтина Треньова);
Митрич («Влада темряви» Льва Толстого);
Йордаке («Світло» Андрія Лупана);
дід Мелігуце («Чарівна булава» Лівіу Деляну);
Тоаке («Вируючий Дунай» Єміліана Букова);
Корчнов («Премія» Олександра Гельмана);
Емануїл («Батько» Дмитра Матковського);
Панталоне («Слуга двох панів» Карло Ґольдоні);
Володимир Ленін («Кремлівські куранти», «Людина з рушницею» Миколи Погодіна).

Знімався у кіно з 1938 року, зіграв ролі:

«Радянська Молдавія» (1938, Київська кіностудія) — епізодична роль;
«Оборона Царицина» (1941) — юнкер;
«Ляна» (1955, Кіностудія імені Максима Горького) — Гіца;
«Молдавські наспіви» (1955) — естрадний співак;
«Не на своєму місці» (1957) — дід Харитон;
«Отаман Кодр» (1958) — боярин Мирза;
«Я вам пишу…» (1959) — Костянтин Костянтинович;
«Подорож у квітень» (1962) — касир;
«Вулиця слухає» (1963) — перехожий;
«При спробі втечі» (1964) — корчмар;
«Гіркі зерна» (1966) — епізодична роль;
«Весілля у палаці» (1969) — Ботоліке;
«Десять зим за одне літо» (1969) — дядя Тулбурел;
«Вибух уповільненої дії» (1970) — Рошкован;
«Червона хуртовина», (1971) — священик;
«Лаутари» (1971) — епізодична роль;
«Врятоване ім'я» (1972) — водовоз;
«Зарубки на згадку» (1972) — епізодична роль;
«Віка, я та фейлетон» (1972) — епізодична роль;
«Останній гайдук» (1972) — пан Мімі;
«Зелена хвиля» (1973) — старшина Гредінару;
«Чоловіки сивіють рано» (1974) — селянин;
«Довгота дня» (1974) — дід Капріян;
«Нікушор з племені ВВ» (1975) — Лук'ян Кузьмич;
«Кінь, рушниця і вільний вітер» (1975) — Алі-ага;
«По вовчому сліду» (1976) — мірошник;
«Не вір крику нічного птаха» (1976) — Степанич;
«Хто-кого» (1977) — дід Аргір;
«Корінь життя» (1977) — сторож;
«Фортеця» (1978) — Бурич;
«Підозрілий» (1978) — Ботезату;
«Я хочу співати» (1979) — епізодична роль;
«Де ти, любове?» (1980) — батько Марчелли;
«Дім Діоніса» (1980, «Телефільм-Кишинеу») — Діоніс;
«Перехідний вік» (1981) — старий;
«Весільна подорож перед весіллям» (1982) — епізод;
«Лебеді на ставку» (1982) — селянин;
«Червневий рубіж» (1982) — Маноле;
«Як стати знаменитим?» (1983) — епізод;
«Тривожний світанок» (1984) — епізодична роль;
«Таємничий в'язень» (1986) — дядько Михайла;
«Шуліки здобутком не діляться» (1988) — Делімарц;
«Радощі земні» (1988) — епізод.

Відзнаки

Народний артист Молдавської РСР з 1953 року;
Нагороджений:
- радянськими орденами Трудового Червоного Прапора, «Знак Пошани»;
- молдовськими орденом Республіки (1994) та медаллю «Міхай Емінеску» (2000)^[1];
Національна премія Республіки Молдова (26 серпня 1994).^[2]

Примітки

Література

Д. И. Прилепов. Константинов, Константин Тимофеевич // Театральная энциклопедия. Том III / Глав. ред. П. А. Марков — Москва: Советская энциклопедия, 1964. Стовп. 175. (рос.);
Константинов Константин Тимофеевич // Советская Молдавия : краткая энциклопедия / гл. ред. И. К. Вартичан. — Кишинев : Главная редакция Молдавской Советской Энциклопедии, 1982. — С. 291. (рос.);
Константинов Константин Тимофеевич // Кино : энциклопедический словарь / гл. ред. С. Й. Юткевич. — Москва : «Советская энциклопедия», 1986. — С. 209. (рос.)

Біографії Театр Кінематограф СРСР Молдова

[Кино-СССР-1] а ^б Константинов Константин Тимофеевич / Кино-СССР. (рос.)

[2] Постанова Уряду Республіки Молдова № 637 від 26 серпня 1994 року «Про присудження Національної премії Республіки Молдова в галузі літератури, мистецтва та архітектури у 1994 році». (рос.)

[1]

[2]