Класифіка́ція мінера́лів — розподіл мінералів на систематичні одиниці на основі їх спільних ознак (зовнішніх, геологічних, хімічних, кристалографічних, геохімічних і кристалохімічних). В залежності від того, яким ознакам надається перевага, класифікації мінералів поділяються на:
Спроби розділення каменів і мінералів на схожі групи були ще в часи Давнього Єгипту і Вавилонського царства. Це були так звані магичні (астральні) систематики. Перша раціональна класифікація мінеральних речовин подана в трактаті Теофраста «Про камені». В ній описані 59 природних і штучних мінеральних речовин, які автор поділив за використанням і властивостями на такі групи:
камені, що добуваються у великих блоках
цінні кольорові камені
плавкі камені
горючі камені
негорючі камені
дорогоцінні вирібні камені
камені, що легко розрізаються
землисті речовини (фарби)
Потреба систематизації мінералів визначалася станом теоретичної мінералогії, а також тим, наскільки накопичений фактичний матеріал було засвоєно з точки зору теоретичних основ. Тому класифікації мінералів, а також їх принципи змінювалися в залежності від розвитку мінералогії і суміжних наук.
Найповніші систематичні описи мінералів були зроблені в різні часи Авраамом Вернером, Карлом Моосом, Джеймсом Дана, Гінтце, Анатолієм Бетехтіним та іншими видатними мінералогами. Перші мінералогічні класифікації базувалися головним чином на фізичних властивостях мінералів. З класифікацій за зовнішніми ознаками значний вплив на розвиток мінералогії мали класифікації (системи) Вернера і Мооса.
У XIX ст. почали систематизувати мінерали на основі їх хімічних властивостей. Кронштедт та Берцеліус класифікували мінерали за головними складовими частинами, а пізніше з'явились класифікації за типом хімічних сполук (Джеймс Дана, Грот, Володимир Вернадський, Анатолій Болдирєв). Ці класифікації відіграли велику роль в розвитку тогочасної мінералогії, оскільки хімічний склад є головною і визначальною характеристикою мінерального виду.
Однак класифікації за типом хімічних сполук виявилися обмеженими, бо вони базувалися на тих уявленнях, що мінерали є молекулярними сполуками, в той час як пізнішими рентгеноструктурними дослідженнями доведена іонна, а не молекулярна структура переважної більшості мінералів. Поряд з хімічним у мінералогії розвивався і кристалографічний напрям, представники якого вважали головною ознакою мінералу його зовнішню форму.
Найсучаснішою є класифікація мінералів ММА-КНМНК (2009)[1], що базується на кристалохімічній класифікації Штрунца-Нікеля. В її основу покладено взаємозв'язок між хімічним складом і будовою мінералів, а також їх властивостями і морфологічними особливостями. За цими ознаками всі мінерали згруповані в наступні класи: