Київський науково-дослідний інститут судових експертиз (КНДІСЕ) — одна з найстаріших державних експертних установ України. Інститут розташований у Солом'янському районіКиєва за адресою: вулиця Сім'ї Бродських, 6.
Історія інституту починається з 1913 року, коли було створено Київський кабінет науково-судової експертизи. Першим керівником став відомий російський криміналіст Сергій Потапов. У 1925 році Київський кабінет науково-судової експертизи перейменовано на Київський інститут науково-судової експертизи. На той час в інституті діяло 6 секцій. У 90-х роках були організовано відділи математичного моделювання і автоматизації експертних досліджень, що значно мірою визначило нові напрями наукових досліджень, програмні комплекси для розв'язування задач у галузі судової експертизи.[1]
На теперішній час у Київському науково-дослідному інституті судових експертиз проводять 96 видів досліджень за різними видами експертних спеціальностей. При інституті створено 9 відділень (Вінницьке, Житомирське, Івано-Франківське, Кропивницьке, Тернопільське, Хмельницьке, Черкаське, Чернівецьке і Чернігівське).
Київський науково-дослідний інститут судових експертиз є однією із найбільших установ України.
проведення роз'яснювальної роботи з органами, які призначили судову експертизу, про можливості Кабінету і порядок підготовки матеріалів і завдань на судову експертизу;
участь в наукових конференціях криміналістів і судових медиків, в адміністративних нарадах і так далі[2]
У 1991 році створений відділ автоматизації проведення експертиз, після чого успішно в експертну практику почали впроваджуватись нові технології.
У 1992 році діловодство в інституті було повністю перекладене українською.
У 1993 році створений сектор судово-автотоварознавчих експертиз у складі лабораторії судово-автотоварознавчих досліджень, а також у складі тієї ж лабораторії сектор судово-пожежних досліджень, який з часом відокремився в окрему лабораторію.
У 1994 році створений відділ метрологічного забезпечення.
Інститут має міжнародний авторитет як активний розробник нових методик дослідження речових доказів. За післявоєнний період захищено 6 докторських і більше 40 кандидатських дисертаций, опубліковано більше 4000 наукових робіт. Має власну інформаційну базу: наукову бібліотеку (понад 50 тис. екземплярів), багатолітній архів експертних досліджень.