Після Віденського конгресу Італія була знову поділена на кілька держав. Північний захід Італії залишився за Сардинією (П'ємонтом), північ на північний схід — за державами-сателітами Австрійської імперії, центр — за Папською областю, південь — за Королівством Обох Сицилій. Водночас, в Італії стали розгортатися рухи за об'єднання країни під владою однієї держави. Так, існував рух карбонаріїв та таємна організація «Молода Італія»Джузеппе Мадзіні. Вони намагалися організувати народні революції та таким чином об'єднати Італію, проте їхній план зазнав поразки.
1859 року П'ємонт за підтримки Франції розпочав війну проти Австрії. Війна була переможна для П'ємонту. Під впливом цих перемог у Південній Італії розпочалися повстання за об'єднання Італії. Тоді загін з 1162 добровольців під проводом Джузеппе Гарібальді рушив на острів Сицилію та висадився там. Так почалася воєнна кампанія, відома в історії як експедиція Тисячі.
Бойові дії
Висадка на Сицилії
Повстання на Сицилії спалахнуло 3 квітня1860 року. Звідти воно поширилося на інші регіони Королівства Обох Сицилій. Під впливом цих подій національний герой Італії Джузеппе Гарібальді разом із 1089 добровольцями в ніч з 5 на 6 травня 1860 року в Генуї начебто захопили (насправді прем'єр-міністр Кавур знав про це і підтримував) парові судна «П'ємонт» та «Ломбардія» та вирушили на Сицилію. Щоб цей загін не звинуватили у непокорі державі та королю, він виступав під прапором Сардинії та з лозунгом «Італія та Віктор Еммануїл». Під час руху до Сицилії з метою відвернути увагу від справжньої мети походу 60 гарибальдійців на чолі із Калімахом Замбіанчі висадилося в Папській області.
11 травня гарібальдійці висадилися в сицилійському порту Марсала на заході острова. Висадку здійснено за підтримки британського флоту. Одразу ж Гарібальді заручився підтримкою місцевих повстанців та представників опозиційно налаштованої до Франциска II, короля Обох Сицилій, еліти, зокрема Франческо Кріспі. За декілька днів кількість добровольців збільшилася до 1,5 тисячі осіб.
Повстанці та королівські війська завдали один одному приблизно рівні втрати: гарібальдійці втратили 32 убитими та 174 пораненими, уряд — 36 убитими та 150 пораненими. При цьому, моральний дух повстанців різко зріс, а урядових військ, навпаки, впав.
16 травня поблизу Партініко поблизу Палермо, найбільшого міста Сицилії, відбулася ще одна битва. Король втратив ще 40 солдат убитими.
27 травня гарібальдійці взяли в облогуПалермо. Високий моральний дух повстанців, низький моральний дух королівських військ вплинули на хід облоги. Вже 30 травня гарнізон Палермо, який набагато перевищував чисельність повстанців, здав місто. Після перемоги Джузеппе Гарібальді оголосив себе диктатором Сицилії.
17—24 червня повстанці вигнали королівські війська Обох Сицилій із Сицилії завдяки перемозі під Мілаццо. За урядовими військами залишалася лише цитадель у Мессіні. На той час чисельність добровольців Гарібальді становила вже 6 тисяч осіб.
1 серпня повстанці взяли Сиракузи та Аугусту. Чисельність армії Гарібальді збільшилася до 20 тисяч осіб.
Заволодівши всією Сицилією, Гарібальді звільнив на острові політичних в'язнів, влаштував школи та притулки. Йому довелося придушити декілька бунтів дворян та офіцерів. Водночас Каміло Кавур, побоюючись авторитету Гарібальді, що мав республіканські ідеї, та не сподіваючись захопити материкову частину Королівства Обох Сицилій, відправив до Гарібальді Агостіно Депретіса, якому доручив переконати того приєднати Сицилію до Сардинського королівства й цим обмежити результати Експедиції Тисячі. Через це виник конфлікт з Депретісом. Зрештою своїм декретом Гарібальді вислав того з острова. Для управління Сицилією Гарібальді перед висадкою на материковій Італії залишив соратника Ніно Біксіо.
7 вересня Джузеппе Гарібальді з невеликим загоном увійшов до Неаполя. Напередодні звідти до Капуї втік король Франциск II. У місті залишався 8-тисячний королівський загін, проте він не чинив жодного опору противникам. Неаполітанці радо зустріли Джузеппе Гарібальді та його військо в своєму місті.
На початку жовтня армія П'ємонту пішла на прорив у Папській державі. Їй вдалося окупувати її схід — Марке та Умбрію. Під владою Папи Римського Пія IX залишився лише Рим та Лацій.
21 жовтня та 4 листопада на окупованих територіях були проведені всенародні плебісцити, за результатами яких ці терени ставали частиною Сардинського королівства.
Джузеппе Чезаре Абба — надалі став письменником, описавши Експедицію у хроніці «Від Куарто до Вольтурно: нотатки одного з Тисячі».
Карміне Крокко — волонтер армії Гарибальді, надалі став бандитом, зібрав загін з 2 тисяч осіб і почав бойові дії проти сардинців під прапором Королівства об'єднаних Сицилій та короля Франциска II.