Зі свого конфліктного та нещасного дитинства Паркер й винесла підґрунтя своїх літературних творів, що публікувалися в таких журналах, як The New Yorker. Більше за все авторка відома своєю дотепністю, мудрістю, гострим словом й оком у висвітленні міських забобонів 20-го сторіччя. Член-засновниця Круглого Столу Альгонкін[en].
Її літературна кар'єра розпочалась у 1918 році, коли Паркер почала писати театральну критику для Vanity Fair, замінюючи П. Ґ. Вудхауза, який пішов у відпустку. Наступні 15 років виявились найбільшим періодом продуктивності й успіху Паркер. Тільки у 1920-ті вона опублікувала близько 300 віршів і вільних віршів у Vanity Fair, Vogue, «The Conning Tower» та The New Yorker, а також у Life,McCall's[en] і The New Republic. Першу збірку поезій «Достатньо мотузки» Паркер опублікувала в 1926-му. Були розпродані 47 000 примірників видання[5], яке отримало вражаючу критику. Паркер розлучилася зі своїм чоловіком у 1928-му. В неї було багато романів та закохань, зокрема в драматурга Чарльза Макартура та видавця Сьюарда Коллінза[en]. Її стосунки з Макартуром призвели до вагітності. Як стверджується, Паркер сказала: «як це на мене схоже, вкласти всі яйця в одного сволота». Вона зробила аборт і впала в депресію, яка завершилася її першою спробою самогубства. Під кінець цього періоду Паркер почала ставати більш політично обізнаною й активною. Те, що стане завзяттям до активізму на все життя, розпочалось в 1927-му, коли вона занепокоїлась засудженими до страти Сакко та Ванцетті. Паркер поїхала до Бостона, опротестувати розгляд справи. Її та її колегу з Круглого СтолуРут Хейл[en] заарештували, а Паркер, врешті решт, визнали винною за звинуваченням у «бродязстві та волокитстві», зі сплатою 5 доларів. Після розпаду кола Круглого Столу[en] Паркер вирушила до Голлівуду писати сценарії. У 1932 році Паркер познайомилась з Аланом Кемпбеллом[en], актором, який прагнув стати сценаристом. Через два роки в Ратоні, Нью-Мексико, вони одружилися. Змішане батьківство Кемпбела було зворотним для Паркер: він мав німецько-єврейську матір і батька шотландця. Вона дізналась про його бісексуальність і пізніше на публіці проголошувала, що він «чудернацький, що той козлик». Пара переїхала до Голлівуду і підписала десятитижневі контракти з Paramount Pictures, при цьому Кемпбелл (що також мав був діяти) заробляв 250 доларів на тиждень, а Паркер 1000. Зрештою, вони заробляли 2000 доларів, а в деяких випадках і більше 5000 доларів на тиждень як фрілансери для різних студій. Вона та Кемпбелл працювали разом над понад 15 фільмами. Тамтешні успіхи авторки, включаючи дві номінації на премію Оскар, були спинені через її участь у лівій політиці, що призвело до потрапляння в чорний список Голлівуду.
Нарікаючи власним талантам, сама вона засуджувала свою репутацію «дотепниці». Та, тим не менш, і її літературний спадок, і репутація гострої дотепності, її пережили.
У 1988 році НАСРКЛ запросили останки Паркер і створили меморіальний сад по-за штаб-квартирою в Балтиморі. На табличці написано: «Тут лежить попіл гумористки, письменниці, критикині Дороті Паркер (1893—1967). Захисниці людських і громадських прав. Для своєї епітафії вона схвалила: „Вибачте мій пил“. Цей меморіальний сад присвячений її благородному духу, що шанував єдність людства й зв'язки вічної дружби між чорним та єврейським народами. Присвячено Національною Асоціацією Сприяння Розвитку Кольорових Людей. 28 жовтня 1988 року»[7].
Збірки оповідань
1930: Laments for the Living (13 коротких оповідань)
1933: After Such Pleasures (11 коротких оповідань)
1939: Here Lies: The Collected Stories of Dorothy Parker (перевидання з попередніх збірок і 3 нові оповідання)
1942: Collected Stories
1944: The Portable Dorothy Parker (перевидання з попередніх збірок і 5 нових оповідань й поезія з 3 поетичних збірок)