Гребне колесо по конструкції аналогічно водяному колесу, з тією лише різницею, що не вода приводить в рух колесо, а колесо використовується для руху.
Завдяки оптимальним оборотам поршневої парової машини, гребні колеса пароплавів не потребують застосування редукторів, двигун приводить колеса безпосередньо. Застосування гребних коліс на суднах з двигуном внутрішнього згоряння вимагає використання трансмісії з редукцією — шестіренчатого редуктора з пристроєм для реверсування (реверс-редуктора), гідростатичного привода або електротрансмісії.
Недоліки
Основна проблема при використанні гребневого колеса — при сильній бортовій хитавиці праве і ліве гребне колесо по черзі повністю виходять з води і, відповідно, занурюється у воду надто глибоко, судно рискає, через що нормальний рух стає неможливим. Також при сильному хвилюванні колеса піддаються великим динамічним навантаженням, що виводить їх з ладу.
Застосування гребних коліс вимагає розміщувати ходові машини вище ватерлінії, що також зменшує доступні корисні об'єми, а на військовому флоті — збільшує вразливість машинного відділення.
Бортові колеса вимагають великих обносів, збільшують габарити судна, зменшують корисну площу палуби.
Кормові колеса менш ефективні гідродинамічно, збільшуючи опір корпусу, з-під якого вони відкачують воду.
Переваги
Кормове гребне колесо в умовах обмеженої осадки судна створює упор, що набагато перевищує упор гребного гвинта[2].
Бортові гребні колеса уможливлюють розвертатися майже на місці.
Також, гребні колеса забезпечують велику силу тяги з місця, що зручно для буксирів, а також дозволяє їм мати меншу осадку. Саме тому в СРСР будівництво річкових колісних буксирів (але вже теплоходів, з дизельними двигунами) тривало до 1991 року (буксири-штовхачі серії БТК[3]). Приклад сучасного колісного судна — пасажирський теплохід проекту ПКС-40 (тип «Сура»), оснащений кормовими гребними колесами.