Брав участь у болгарсько-сербській війні 870 року [1].
Став правителем Болгарії, коли його батько Борис I вирішив піти до монастиря після 36-річного правління. Згідно з одними джерелами, причина цього рішення була винятково релігійна, згідно з іншими — хвороба князя.
Володимир не був такий популярний, як його батько. У 892 році він підписав договір з німецьким королем Арнулфом Каринтійским проти Великоморавії, і побічно — проти Візантії. Це був серйозний відступ від попередньої провізантійської політики князя Бориса I [2].
Серед інших непопулярних актів була спроба відновити язичництво в країні і заборонити християнство. В останній рік свого правління Володимир почав гоніння проти християн — розорення храмів у столиці, насилля над християнами та священиками. Ці дії привели до широкого невдоволення серед болярства.
У 893 році Борис повернувся з монастиря і прийняв ненадовго правління на себе. Він наказав схопити сина, засліпити й кинути до темниці. Після того Борис призначив свого молодшого сина Симеона новим князем. Також він переніс столицю з Пліски, в якій були живі язичницькі традиції, до нового міста Преслав[3].
Припускають, що Володимира було вбито через 4 роки після відсторонення від влади [4].
Примітки
↑Андреев Й., Пантев А. Българските ханове и царе. От хан Кубрат до цар Борис III: Исторически справочник. — Велико Търново: Абагар, 2004. — С. 88.
↑Гюзелев В. Княз Борис Първи: България през втората половина на IX век. — София: Наука и изкуство, 1969. — С. 461–469.
↑Литаврин Г. Г. Введение христианства в Болгарии (IX — начало X в.) // Византия и славяне. — СПб.: Алетейя, 1999. — 311.
↑Андреев Й., Пантев А. Българските ханове и царе. От хан Кубрат до цар Борис III: Исторически справочник. — Велико Търново: Абагар, 2004. — С. 89.
Джерела
Андреев Й., Пантев А. Българските ханове и царе. От хан Кубрат до цар Борис III: Исторически справочник. — Велико Търново: Абагар, 2004. — 368 с.
Гюзелев В. Княз Борис Първи: България през втората половина на IX век. — София: Наука и изкуство, 1969. — 530 с.