Антонін Флорентійський

Антонін Флорентійський
Народився1 березня 1389 або 1389[1][2][…]
Флоренція, Флорентійська республіка
Помер2 травня 1459
Флоренція, Флорентійська республіка
У ликусвятий і католицький святий[d]

Антонін Флорентійський (1 березня 1389 — 2 травня 1459) — італійський чернець-домініканець, архієпископ Флоренції. Католицька церква шанує його як святого.

Життя

Антонін народився 1 березня 1389 року під ім'ям Антоніо П'єроцці (його також називали де Форчильйоні) в місті Флоренція, тодішній столиці незалежної Республіки, у сім'ї Нікколо та Томасіни П'єроцці, видатних громадян міста. Батько Антоніо був нотаріусом.

Молодого Антонія було прийнято до Ордену домініканців у 1405 році у 16-річному віці. В новому пріорі Ордену у Ф'єзоле він отримав богослужбовий одяг від блаженного Джованні Домінічі, засновника громади, ставши її першим членом. Незабаром, незважаючи на молодість, йому було доручено керувати різними домами свого ордену в Кортоні, Римі, Неаполі, а також Флоренції, над реформуванням якої він фанатично працював.[4] Ці громади стали частиною нової домініканської конгрегації Тоскани, яку створив Джованні Домінічі для сприяння суворішому способові життя в Ордені, що був спустошений унаслідок поділу під час Західної схизми попереднього століття.

У 1433–1446 рр. Антонін служив вікарієм Конгрегації. На цій посаді він брав участь у створенні Пріорату Св. Марка у Флоренції. Келії пріорату, зокрема та, що належала Козимо де Медічі, були розписані фресками Фра Анджеліко та його помічників.

Антонін посвячено архієпископом Флоренції 13 березня 1446 р. у домініканському пріораті Ф'єзоле за ініціативи Папи Євгенія IV, який прибув висловити своє захоплення його участю в головних церковних соборах того часу. Він зокрема приїхав, щоб завоювати повагу та любов свого народу, особливо завдяки своїй енергії та ресурсам у боротьбі з наслідками чуми та землетрусу в 1448 і 1453 рр.[4] Саме вони почали використовувати зменшувальну форму його імені, яка згодом стала переважати. Антонін проживав аскетичне життя, будучи архієпископом, і далі дотримуючись правил Домініканців. Його відносини з правлінням Медічі були тісними, але не завжди гармонійними. За цей час він кілька разів виступав послом Республіки при Святому Престолі в 1450-х роках.

Антонін помер 2 травня 1459 р., а Папа Пій II справив його поховання. Папа саме перебував на шляху до Мантуанського собору, коли почув про смерть архієпископа. У своєму заповіті архієпископ просив, щоб його поховали на монастирі, який він заснував у Флоренції.

Праці

Confessionale, близько 1488—1490

Антонін мав серйозну репутацію серед богословських досліджень і допомагав у ролі папського теолога на Флорентійському соборі . Серед його праць, перелік яких наведено в Quétif — Échard, De Scriptoribus Ordinis Praedicatorum, vol. i.818, найбільш відомими є Summa theologica moralis (надруковано в 1477 р.) та Summa confessionalis, Curam illius habes (надруковано в 1472 р.).[4] Обидві надруковано через роки після смерті автора. Остання є одним із трьох посібників для сповідників, які він написав, і високо цінувалась серед духовенства ще багато століть. Його роботи були значним кроком у галузі морального богослов'я.

У 1477 р. опубліковано Chronicon partibus tribus distincta ab initio mundi ad MCCCLX, що мала бути історією створення з релігійної точки зору, аж до кінця XIV століття. Незважаючи на відсутність критики у своїх оглядах попередніх століть, його описи більш сучасних подій були корисними для істориків.

Твори Антоніна, деякі з яких написано італійською мовою, відображають яскраве усвідомлення проблем соціального та економічного розвитку. Він стверджував у них, що держава зобов'язана втручатись у торгові справи задля загального блага та допомагати бідним і нужденним.

Шанування

31 травня 1523 року Антонін канонізував Папа Адріан VI[5] який сам дотримувався ідей радикальної та різкої церковної реформи, подібних ідеям Антоніна.

Його день, якого не було в Тридентійському календарі, було внесено до Загальноримського календаря в 1683 році для святкування 10 травня[6]. З 1969 року його більше немає в Загальноримському календарі, але Римський мартиролог вказує, що він досі існує, щоправда перенесений на 2 травня, день його смерті.[7]

Антоніна вшановують як покровителя Монкальво, недалеко від Турина і як покровителя католицької церкви та церкви Агліпаяна муніципалітету Пура, Тарлак, Філіппіни. Тіло святого досі непошкоджене, і його можна побачити в музеї Сан-Марко, Флоренція.[8]

Примітки

  1. D'Addario A. Dizionario Biografico degli Italiani — 1961. — Vol. 3.
  2. Шведський літературний банк
  3. Catalogue of the Library of the Pontifical University of Saint Thomas Aquinas
  4. а б в  Одне або декілька з попередніх речень включає текст з публікації, яка тепер перебуває в суспільному надбанні:
    Hugh Chisholm, ред. (1911). Antoninus, Saint . // Encyclopædia Britannica (11th ed.). Т. V. 2. Cambridge University Press. с. 148. (англ.)
  5. Cornelison, SallyJ (2017). Art and the Relic Cult of St. Antoninus in Renaissance Florence (англ.). Routledge. с. 24. ISBN 978-1-351-57565-2.
  6. Calendarium Romanum (Libreria Editrice Vaticana 1969), p. 122
  7. Martyrologium Romanum (Libreria Editrice Vaticana, 2001 ISBN 88-209-7210-7)
  8. The Catholic Traveler. Архів оригіналу за 14 лютого 2021. Процитовано 7 лютого 2021.

Список літератури

Бібліографія

Посилання