Тричі був чемпіоном Франції з шахів[fr] (1926, 1927, 1929)[4]. У 1927 виступав у складі французької команди на Шаховій олімпіаді, де здобув 4½ очка у 15 партіях[5]. У чемпіонаті світу ФІДЕ серед аматорів (1928) він посів 9-е місце з 16.
За ретроспективною інформацією рейтингової системи Chessmetrics[en] мав найвищу кваліфікацію у червні 1930 року, обійнявши 79 місце у світі[6].
Після закінчення війни, за порадою лікарів (легенева недостатність) оселився у Швейцарії; частину своїх класичних праць написав у місцевому санаторії. Шерон вважається одним з найвидатніших аналітиків ендшпілю. Він опублікував фундаментальний довідник у чотирьох томах, перше видання якого побачило світ у 1952 році французькою та німецькою мовами, а друге, доповнене — німецькою («Lehr- und Handbuch der Endspiele») у 1962—1970 роках. Редагував шахові розділи багатьох друкованих видань Франції та Швейцарії.
З 1923 року опублікував декілька сотень етюдів та низку задач. Він включив деякі власні етюди, що мали практичну цінність, у свої посібники з ендшпілю.
Сформулював так зване «Правило Шерона» (або «правило п'яти») для шахових закінчень виду «тура і пішак проти тури». Правило діє у таких ситуаціях:
пішак ще не перетнув демаркаційну лінію;
король слабкішої сторони відрізаний від пішака;
тура атакує пішака з фронту.
Правило звучить:
Якщо номер ряду, у якому розташований пішак, у сумі з числом вертикалей, що відділяють її від короля слабкішої сторони, не перевищує 5, то позиція є нічийною. Якщо перевищує, то пішак проходить у ферзі.
Вперше було сформульоване А. Шероном у 1927 році для центрального або слонового пішака. Для позицій з коневим пішаком Шерон сформулював аналогічне «правило шести», але, як показав аналіз М. Григор'єва (1936), у деяких випадках це правило не виконується.
У 1940 році він разом з Емілем Борелем написав популярний посібник з математичної теорії бриджу.
Основні публікації
La Fin de partie, Aigle, 1923.
Traité complet d'échecs, Bruxelles, 1927.
Manuel d'échecs du débutant, Paris, 1928.
Initiation au problème d'échecs stratégique, Paris, 1930.