Puttin' on the RitzPuttin' on the Ritz — пісня, написана в 1927[1] Ірвінгом Берліном[2] і вперше виконана Harry Richman в однойменному мюзиклі 1930[1]. Остаточний варіант пісні, проте, написана тим же Берліном з новим приспівом в 1946[1] у виконанні Fred Astaire у фільмі Cieli azzurri (Блакитне небо)[1][2]. Пізніше, пісня була записана численними іншими виконавцями.[1] Серед найбільш вдалих варіантів — виконання голландського співака Taco у 1982.[2] ТекстНазва пісні походить від сленгового вислову Puttin' on the Ritz, що означає «елегантно одягатися» і походить від назви готелю Hôtel Ritz Paris у Парижі.[3] Текст пісні протягом багатьох років змінювався. Puttin' on the Ritz був спочатку опублікований у Берліні в 1929 році з першою версією тексту, в якому йдеться про Гарлем і Lenox Avenue — райони Нью-Йорка з переважно чорношкірим населенням. Ця версія використана в мюзиклі Puttin' on the Ritz (з Харрі Річманом). Та ж саме версія використовується у фільмі 1939 року «Захоплення ідіота» у виконанні Кларка Ґейбла. Пізніше, однак, автор переніс місце дії до Парк-авеню, зробивши героями пісні багатьох білих городян. Крім того, у другій редакції тексту поет-пісняр згадує Гері Купера, який на той момент був одним з найвідоміших голлівудських акторів, а також Джона Рокфеллера — першого доларового мільярдера. Цю пісню записав Фред Астер для фільму «Блакитні небеса[en]» (1946). МузикаПісня написана в формі A(куплет)A | B(приспів) B | C(перехід) | B, але перша строфа A (з повторенням) в виконаннях зазвичай опускається, так що усічена форма приймає вигляд 32-тактової форми AABA, де A — музика приспіву (в повній версії позначена буквою B), із закінченням на рефрені Puttin' on the Ritz. На думку Джона Мюллера[en][4], основний прийом у фрагменті А (усіченої версії) — це використання ритмічного рішення із затримкою: розбалансований пасаж, підкреслений небанальними наголосами у тексті, який несподівано розв'язується на довгій ноті, за ним слідує посилене твердження заголовної фрази. Маршеподібний фрагмент В, лише злегка синкопований, діє як контраст до попередньої ритмічної складності. На думку Алека Вайлдера[en], в його дослідженні американської популярної пісні, ритмічний малюнок «Puttin’ on the Ritz» — найбільш складний і задирливий з усіх, з якими він коли-небудь стикався. Своєрідності пісні надає друга частина (розділ B в повній версії форми), кожна строфа якої закінчується рефреном Puttin' on the Ritz. Тут найпростіша мелодійна фігура (квартсекстаккорд) в тісному розташуванні) проводиться чотири рази (див. нотний приклад), щоразу інакше ритмизована. Перше проведення встановлює вихідний мелодико-ритмічний варіант («точку відліку», ноти фігури синхронізовані з долями метричної сітки). Усі наступні проведення фігури ритмічно скорочені (три восьмих замість чотирьох), при цьому метричні акценти падають на різні ноти фігури: у другому проведенні — акцент на d (№ 2 на схемі мелодійного прототипу) зі зміщенням на шістнадцяту (синкопа), у третьому — на f (№ 3), у четвертому — на a (№ 4). Винахідлива мелодико-ритмічна гра створює враження збою в тактовому метрі, який насправді строго витримується протягом усієї п'єси. ДискографіяСеред виконавців, які записали пісню, включають в себе, серед інших (за абеткою):
Версія di Taco
45 об/хв (італійська версія, 1983)
Хіт-паради
Кавер-версіїПісню «Puttin’ on the Ritz» переспівували багато разів. Серед представників джазу і свінгу свої версії створювали Бенні Гудмен, Елла Фіцджеральд, Джуді Гарленд Руфус Вейнрайт, Ніл Даймонд, Кенні Болл[en], Pasadena Roof Orchestra, The Clevelanders, The Swingle Singers, Mad Band, Beegie Adair[en] і багато інших. Серед музикантів інших жанрів — Майкл Джексон, Leningrad Cowboys (спід-метал), Shiny Toy Guns (синті-поп), Брета Отри (електронний рок з використанням семплів версії Елли Фітцджеральд) та інших. На українській сцені «Puttin' on the Ritz» звучав у хоровій версії у виконанні хору київського академічного хору «Хрещатик»[11] Цікаві факти
Примітки
Посилання
|