16 супутників KH-11 були запущені між 1976 і 2021 роками на борту ракет-носіїв Titan IIID та Titan 34D з одним аварійним пуском. Апарат KH-11 замінив фотографічні супутники KH-9 Hexagon, останній з яких був втрачений під час вибуху ракети-носія в 1986 році. Передбачається, що KH-11 нагадують за розмірами та формою космічний телескоп «Хаббл», оскільки їх відправляли до космосу в однакових контейнерах. Крім того, НАСА, описуючи історію телескопа «Хаббл»[4], в описі причин переходу від 3-метрового головного дзеркала до 2,4-метрового стверджує: «Крім того, перехід до 2,4-метрового дзеркала дозволяв знизити витрати на виготовлення, використовуючи виробничі технології, розроблені для військових супутників-шпигунів».
За умови, що на KH-11 розміщено 2,4-метрове дзеркало, його теоретична роздільна здатність за відсутності атмосферних спотворень і 50 % частотно-контрастної характеристики буде приблизно 15 см. Робочий дозвіл буде гіршим через вплив атмосфери. Версії KH-11 різняться масою від 13000 до 13500 кг. Передбачувана довжина супутників — 19,5 метрів, діаметр — 3 метри або менше[5]. Дані передавалися через супутникову систему передачі (Satellite Data System[en]), що належить збройним силам США.
У 1978 році молодий співробітник ЦРУ Вільям Кампайлс продав СРСР за 3000 USD технічне керівництво, що описує конструкцію та принцип дії KH-11. Кампайлс був засуджений за шпигунство на 40 років в'язниці (випущено після 18 років ув'язнення)[6].
У 1984 році аналітик Центру морської розвідки Семуель Лорінг Морісон продав три секретні зображення із супутника KH-11 видавництву Jane's Fighting Ships. В 1985 він був визнаний винним Федеральним судом у двох випадках шпигунства і розкрадання державної власності і засуджений на два роки в'язниці[7].
Запуски відокремлені крапками ( • ), корисні навантаження комами ( , ), кілька назв одного супутника рисками ( / ). Польоти з екіпажем підкреслені. Невдачі при запуску позначені знаком †. Корисне навантаження, розгорнуте з інших космічних кораблів позначено (в дужках).
