У січні 1877 року повідомлялося про спалах віспи на борту «Вулверін» — корабель знаходився у карантині[4].
1881 року корвет приєднався на деякий час до окремої ескадри Королівського військово-морського флоту, що знаходилася у світовому круїзі, в якому принциАльберт і Георг проходили військово-морську підготовку[5].
10 серпня 1881 року «Вулверін» вийшов з гавані Сіднея разом з іншими кораблями окремої ескадри, які супроводжував до Брисбена, після чого попрямував до південного узбережжя Нової Гвінеї. На борту корвета знаходився комодор Джон Вілсон[en] — головнокомандувач Австралійської станції. Його супроводжував мандрівник та вчений Микола Миклухо-Маклай, який запропонував використати в цьому поході до Нової Гвінеї свої знання про аборигенів. Як і очікувалось, вони стали в пригоді для визначення справжніх злочинців, причетних до вбивства 12-ти людей у селищі Кало. Участь Миклухи-Маклая вберегла селище від помсти та спалення. Каральна операція завершилась невеликою сутичкою, в якій було вбито головного винуватця та ще декількох причетних[6]. Повертаючись до Сіднея, комодор Дж. Вілсон з Куктауна повідомив про результати походу[7]:
Прибули всі добре; відвідали п'ять місць на узбережжі Нової Гвінеї: оточили Кало 25-го числа; четверо тубільців було вбито, зокрема, головний, якого ми розшукували; троє моряків отримали поранення, але вони почуваються добре; найбільш задовільний результат круїзу — розлучилися з острів'янами добрими друзями.
Оригінальний текст (англ.)
Arrived all well; visited five places on the New Guinea coast: surrounded Kalo on the 25th; four natives were killed, including the chief whom we wanted; three seamen were wounded, but they are doing well; most satisfactory are the results of the cruise: parted good friends with the islanders.
Наприкінці 1881 року служба «Вулверін» як флагмана Австралійської станції добігла кінця (був замінений корветом «Нельсон»[en]). 19 грудня «Вулверін» у повному озброєнні був представлений уряду колонії Новий Південний Уельс[8], а через місяць, опівдні 16 січня 1882 року, у Сіднеї остаточно переданий[9].
Надалі використовувався як навчальний корабель військово-морської бригади та волонтерів військово-морської артилерії Нового Південного Уельсу — виклик ймовірним «ворожим» кораблям у Сіднеї й «атакам» на берегові та портові споруди[5].
1892 року корабель був виведений з експлуатації. В серпні 1893 року проданий за 2200 фунтів приватній фірмі (Пітер Еллісон, Сідней). Після демонтажу двигунів був використаний як блокшив[5].
Після ремонту та перетворення на барк корабель почав службу як торгове судно. Під час рейсу з Сіднея до Ліверпуля (Англія) в корпусі виникла теча. Корабель повернувся до Окленду (Нова Зеландія) на ремонт, який, однак, після розміщення у доках, виявився неможливим[2]. Був проданий за 1000 фунтів новому власнику (Дж. Нікколь, Окленд).
Доля
Частково списаний, перетворений на брухт, а корпус спалений[2].
Галерея
Примітки
↑Двигун через незадовільний стан був замінений 1876 року іншим з 400 одиницями номінальних к.с., але з 1493 одиницями індикативних к.с.
↑ абвгBastock J. Ships on the Australia Station. — Sydney : Child & Associates, 1988. — P. 69—70. — ISBN 0-86777-348-0.(англ.)
У складі Північноамериканської і Вест-Індійської станції: Jamaica. Repression of the Riots // «The Queenslander», Saturday 3 March 1866, p. 9 (англ.) Aden Threatened by the Turks // «The South Australian Register», Friday 16 January 1874, p. 6 (англ.)
Winfield R., Lyon D. The Sail and Steam Navy List: All the Ships of the Royal Navy 1815–1889. — London : Chatham Publishing, 2004. — P. 210. — ISBN 978-1-86176-032-6.(англ.)