|
EISCAT
EISCAT (скорочення від англ. European Uncoherent SCATter Scientific Association, Європейська асоціація некогерентного розсіювання) - міжнародна наукова організація, яка керує чотирма дослідницькими установами: у Соданкюля у Фінляндії, біля Кіруни у Швеції, біля Тромсе в Норвегії та на Шпіцбергені. Усі установи знаходяться за полярним колом. Головний офіс розташований у космічному містечку в Кіруні, де також розмішений Інститут космічної фізики. EISCAT було засновано в грудні 1975 року як асоціацію дослідницьких рад у шести країнах-членах. Організація та історіяПлани створити дослідницьку установу для дослідження некогерентного розсіювання в зоні полярного сяйва виникли ще в 1969 році. На початку 1970-х років було проведено багато зустрічей із зацікавленими дослідниками, але серйозна робота почалася лише після того, як Гранвіль Бейнон у 1973 році організував зустріч, на якій було призначено раду директорів і голову. У 1974 році правління представило доповідь про функціонування майбутньої організації, і наприкінці 1975 року перші шість країн-членів погодилися розпочати будівництво EISCAT. Країнами-засновниками EIASCAT були Швеція, Норвегія, Фінляндія, Велика Британія, Франція та Німеччина. Франція вийшла з організації 2005 року, Німеччина теж перестала бути повноправним членом. Натомість приєднались нові члени - Японія (1996 року) та Китай (2007). EISCAT керується Радою EISCAT, яка складається з представників дослідницьких установ різних країн-членів. Роботі ради допомагають два комітети, адміністративно-фінансовий і науково-консультативний. ОбладнанняEISCAT керує чотирма дослідницькими установами на північ від Полярного кола, в Нордичних країнах. Материкова система УВЧ-систему було побудовано як об’єкт із трьох частин: передавач і приймач у Тромсе та приймачі в Соданкюля та Кіруні, але приймачі в Соданкюля та Кіруні пізніше були переналаштовані на УКХ-діапазон. УВЧ-установка в Тромсе складається з керованої параболічної радіолокаційної антени, має частоту передачі 926,6-920,5 МГц і теоретичну потужність 2 МВт. УКХ-система складається з чотирьох керованих циліндричних антен у Тромсе, які виконують роль передавачів і приймачів, і двох керованих параболічних радіолокаційних антен у Соданкюля та Кіруні. Система має частоту передачі 222,8-225,4 МГц і теоретичну потужність 1,6 МВт. В Тромсе також знаходяться три фазовані решітки дипольних антен, які працюють як короткохвильовий передавач і приймач. Частота становить 3,85-8,00 МГц, а теоретична потужність 12x100 кВт. Шпіцберген На Шпіцбергені біля Лонґіра розташовані дві параболічні радарні антени, одна керована та одна стаціонарна. Вони працюють з частотою передачі 498,0-502,0 МГц і теоретичною потужністю 1 МВт.. ІнавгураціяМатерикова УВЧ-система була урочисто відкрита 26 серпня 1981 року, одночасно в усіх трьох країнах. Вимірювання офіційно розпочалися, коли король Швеції Карл XVI Густав натиснув велику червону кнопку. УКХ-радіолокатор був доданий у 1985 році[1], а Свалбардський радар EISCAT був завершений у 1996 році. EISCAT3DEISCAT працює над створенням нового типу дослідницького радара EISCAT3D. Система має складатися з полів із невеликими антенами у Фінляндії, Норвегії та Швеції. Вона включатиме передавач та приймач в Скіботні, Норвегія, і приймачи в Каресуванто, Фінляндія та Кайсеніемі, Швеція. Завдяки великій кількості малих антен, об’єднаних в одну велику антену, роздільна здатність системи значно перевищить поточну УВЧ-систему. Прилад працюватиме на частоті 233 МГц.
Наука з EISCATEISCAT використовується для вивчення різноманітних явищ у верхній атмосфері та іоносфері. Деякі приклади досліджень EISCAT:
Примітки
Посилання Вікісховище має мультимедійні дані за темою: EISCAT |
|||||||||||||||||||||||||||||||||||
