«Breathe» — пісня англійського гурту The Prodigy, випущена в листопаді 1996 року як другий сингл з їхнього третього альбому The Fat of the Land. У ній використано барабанний брейк з пісні «Johnny the Fox Meets Jimmy the Weed» гурту Thin Lizzy. Звуковий ефект удару меча — семпл з «Da Mystery of Chessboxin» гурту Wu-Tang Clan. Як і у випадку з «Firestarter», Джим Девіс зіграв у пісні на гітарі.
«Breathe» стала другим синглом поспіль номером один у Великій Британії, а також очолила хіт-паради Чехії, Данії, Фінляндії, Угорщини, Ірландії, Норвегії та Швеції. У 2003 році журнал Q поставив цю пісню на 321 місце у списку «1001 найкраща пісня всіх часів».[4]
Сингл
Як і Firestarter, Breathe має інструментальну версію. Також на синглі присутній потужний бі-сайд The Trick — досить своєрідний експеримент Ліама і спроба створити поєднання тремтячих фортепіанних звуків і глибоких басів.
Історія
Перше виконання пісні відбулося на концерті в залі Піоніра в Белграді, Сербія, 8 грудня 1995 року, за 11 місяців до офіційного виходу[5].
Пісня була головним хітом у всьому світі, досягаючи перших 10 країн у таких країнах, як Австралія, Австрія, Бельгія, Нідерланди, Нова Зеландія та Швейцарія. 'Breathe' був хітом номер 1 в Данії, Фінляндії, Ірландії, Норвегії, Швеції та Великої Британії.
Список композицій
Breathe (edit) (03:59)
Their Law (featuring PWEI) (live at Phoenix Festival '96) (05:24)
Poison (Live at the Tourhout & Werchter Festival '96) (05:16)
В кліпі для «Breathe» Волтер Стерн знову зумів створити відповідну атмосферу параної і тривоги. Кіт і Максим знаходяться по різні сторони стіни, що розділяє кімнату, при цьому Кіт намагається проломити її. Потім вся група постає перед нами в знайомої покинутій брудній кімнаті: деякі предмети, всупереч законам гравітації, стоять на стелі. Ця картинка переривається великим планом стоноги, повільно повзучою по полиці з антикварними книгами. Кліп став ідеальною ілюстрацією пісні, що містить нескінченну низку химерних видінь.
Прийняття пісні
Реакція критиків на «Breathe» була сприятливою. Похвалу музичної преси можна було передбачити майже з точністю, проте «The Prodigy» почала фігурувати в матеріалах національної преси, причому не в тому вигляді, як у статті «Мейл он санді». Тепер про «The Prodigy» писали як про якийсь феномен " британської музики, новаторську альтернативу засиллю традиційного
«татового року», що заповнив ефір. Особливо привертав увагу Лайам, справжній талант, чия музика не тільки чудово відображала сьогодення, але і вказувала шлях у майбутнє. У своїй рецензії на «Breathe» газета «Гардіан», зокрема, писала: «Лайам Гаулетт, один з великих музичних вундеркіндів, просто не може не творити дивовижні пісні».
Сингл, прикрашений чудово-глузливим тягучим вокалом Кіта, ще раз довів, що група була, «електронними панками», як її визначали самі учасники. Її музика і стиль поведінки концентрували в собі настрій панку, про що Лайам сказав так:
«Панк-рок — це спосіб життя. Наш спосіб життя можна описати приблизно так: „Ось ми, незалежно від того, хочете ви, блін, цього чи ні“. Якщо це панк-рок, значить, ми — панк-рок».
