Agonum ericeti

Agonum ericeti

Біологічна класифікація
Царство: Тварини (Animalia)
Підцарство: Справжні багатоклітинні (Eumetazoa)
Тип: Членистоногі (Arthropoda)
Підтип: Tracheata
Надклас: Шестиногі (Hexapoda)
Клас: Комахи (Insecta)
Підклас: Крилаті комахи (Pterygota)
Інфраклас: Новокрилі (Neoptera)
Ряд: Твердокрилі (Coleoptera)
Підряд: Всеїдні жуки (Polyphaga)
Інфраряд: Кукуїформні (Cucujiformia)
Надродина: Caraboidea
Родина: Туруни (Carabidae)
Підродина: Harpalinae
Надтриба: Platynitae
Триба: Platynini
Рід: Agonum
Підрід: Punctagonum
Вид: A. ericeti
Біноміальна назва
Agonum ericeti
(Panzer, 1809)
Посилання
Вікісховище: Agonum ericeti
EOL: 3466113
NCBI: 1553039

Agonum ericeti — вид дрібних турунів з великого роду Agonum. Поширений на більшій території Європи, окрім Піренейського півострова.

Опис

Жук довжиною від 6 до 7,2 мм, шириною не більше 2,9 мм. Верхня частина тіла зазвичай одноколірна, бронзова або мідно-червона, рідко чорно-бронзова. Передньоспинка у напрямку назад звужена сильніше, ніж вперед. Ямки на надкрилах у проміжках між третім і четвертим підняттями добре помітні.[1]

Спосіб життя

Імаго активні з травня по серпень на півночі ареалу, личинки розвиваються влітку. Обидві стадії є хижаками, що полюють на дрібних безхребетних[1].

Безкрилий жук, може переміщуватися не далі 200 метрів від оселища. Мешкає майже виключно на верхових сфагнових болотах[2]. Є індикатором таких боліт та одним з небагатьох видів турунів, які здатні мешкати на ділянках, позбавлених дерев, углибині болота[3].

Ареал та охорона

Поширений у помірній зоні Європі, окрім Піренейського півострова. Наявний у Великій Британії[4], Нідерландах[2], Швеції[5]. В Україні мешкає у Прикарпатті, в Карпатах, у Поліссі та в північній частині Лісостепу[6].

Вид зникає через зменшення розмірів оселища — сфагнових боліт. Рознесені на кілометри оселища не дозволяють жукам обмінюватися генетичною інформацією та призводять до деградації окремих популяцій. Зміна рослинності при загибелі сфагнового болота також призводить до загибелі жуків.[3]

Внесений до Червоних книг Московської та Калінінградської областей Росії[7].

Примітки

  1. ↑ а б Быстряк сфагновый [Архівовано 2 лютого 2021 у Wayback Machine.]. Красная книга Московской области / отв. ред. Т. И. Варлыгина, В. А. Зубакин, Н. А. Соболев. — Изд. 2-е, перераб. и доп. — М. : Товарищество науч. изд. КМК, 2008. — 828 с. — 7000 экз. — ISBN 978-5-87317-500-0(рос.)
  2. ↑ а б Den Boer, Pieter J.; De Vries, Henk H. (1989). Survival of Populations of Agonum Ericeti Panz. (Col., Carabidae) in Relation To Fragmentation of Habitats. Netherlands Journal of Zoology. 40 (3): 484—498. doi:10.1163/156854290X00046. ISSN 0028-2960.(англ.)
  3. ↑ а б Drees, C., Matern, A., Vermeulen, R., & Assmann, T. (2007). The influence of habitat quality on populations: a plea for an amended approach in the conservation of Agonum ericeti [Архівовано 8 лютого 2021 у Wayback Machine.]. Baltic Journal of Coleopterology, 7(1), 1-8(англ.)
  4. ↑ Agonum ericeti (Panzer, 1809) [Архівовано 6 жовтня 2018 у Wayback Machine.]. UK Beetle Recording(англ.)
  5. ↑ Drees, Claudia; Zumstein, Pascale; Buck-Dobrick, Thorsten; Härdtle, Werner; Matern, Andrea; Meyer, Hartmut; von Oheimb, Goddert; Assmann, Thorsten (2011). Genetic erosion in habitat specialist shows need to protect large peat bogs. Conservation Genetics. 12 (6): 1651—1656. doi:10.1007/s10592-011-0254-5. ISSN 1566-0621.(англ.)
  6. ↑ Пучков, А. В. (червень 2013). Обзор жужелиц трибы Platynini Bonelli, 1810 (Coleoptera, Carabidae) фауны Украины (PDF). Український ентомологічний журнал. 6 (1): 3—11. Архів оригіналу (PDF) за 4 березень 2016. [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.](рос.)
  7. ↑ Agonum ericeti Panzer, 1809 [Архівовано 3 лютого 2021 у Wayback Machine.]. ООПТ России(рос.)

Джерела

Посилання