29 Великого Пса

UW Canis majoris

Розташування UW CMa (окреслене)
Дані спостереження
Епоха J2000.0
Сузір’я Великий Пес
Пряме піднесення 07г 18х 40.37940с[1]
Схилення 24° 33′ 31.3206″[1]
Видима зоряна величина (V) 4.95[2] (4.82 – 5.33[3])
Характеристики
Спектральний клас O7.5Iabf + O9.7Ib[4]
Показник кольору (B−V) −0,15[2]
Показник кольору (U−B) −1,00[2]
Тип змінності типу β Ліри[3]
Астрометрія
Променева швидкість (Rv) 20[5] км/c
Власний рух (μ) Пр.сх.: −2,21[1] мас/р
Схил.: 3,16[1] мас/р
Паралакс (π) 1,71 ± 0,27 мас[1]
Відстань 5 тис. св. р.
(1,5тис.[6] пк)
Абсолютна зоряна
величина (MV) 		-6,1[6]
Орбіта[7]
ГоловнийUW CMa A
СупутникUW CMa B
Період (P)4,39 днів
Велика піввісь (a)34-48 R☉
Ексцентриситет (e)0
Нахил (i)71.0-71.6°
Вузол (Ω)3.3-4.5°
Фізичні характеристики
Маса 11-44[7] M☉
Радіус 12-20[7] R☉
Світність 170,000-450,000[7] L☉
Ефективна температура 33,750[7] K
Інші позначення
UW Canis Majoris, 29 Canis Majoris, HR 2781, HD 57060, CD−24°5173, HIP 35412, SAO 173444, GC 9734
Посилання
SIMBADдані для UW+CMa

29 Великого Пса (29 CMa, UW CMa) — зоря у сузір'ї Великого Пса. Класифікована як зоря типу β Ліри (затемнювана контактна подвійна система) та має відповідне позначення (UW Великого Пса). Її видима зоряна величина змінюється від +4,84m до +5,33m з періодом 4,39 днів[8]. Боде спочатку дав їй позначення τ2 Великого Пса, але від нього відмовився Гулд та наступні автори[9].

Головний компонент UW CMa A — рідкісний блакитний надгігант спектрального класу O7.5-8 Iab.

Точні характеристики зоряної системи досі не відомі, зокрема тому, що спектр другого компонента дуже важко відділити від спектру головного компонента й оточуючої оболонки зоряного вітру. Гіс із колегами виконав спектральне дослідження й визначив діаметр головного компонента на рівні 13 діаметрів Сонця. Зоря-супутник - UW CMa B - дещо холодніший, менш розвинений та тьмяніший надгігант спектрального типу O9.7Ib з діаметром 10 діаметрів Сонця. Яскравість головної зорі оцінено у 200 000 світностей Сонця, а другої — у 63 000 світностей Сонця. А от маса більша у другої зорі — 19 мас Сонця проти 16 у головної[4]. Однак пізніший фотометричний аналіз виявив декілька комбінацій маси та світності, які відповідають спостережуваним даним, тому питання про розміри та маси зір залишається відкритим[7].

Виміри паралаксу дали відстань до зоряної системи у ~3000 св.р. від Землі, але це неочікувано близько для зір такого спектрального типу, враховуючи її видиму зоряну величину. Пізніші уточнені дані Гіппаркоса дали навіть ближчу відстань — ~2000 св.р. З іншого боку, зоря вважається віддаленим членом NGC 2362, що дає відстань до неї ~5000 св.р. і точніше відповідає очікуваній світності. Причини розбіжності в оцінках відстані є предметом подальшого дослідження[6].

Примітки

  1. ↑ а б в г д Van Leeuwen, F. (2007). Validation of the new Hipparcos reduction. Astronomy and Astrophysics. 474 (2): 653. arXiv:0708.1752. Bibcode:2007A&A...474..653V. doi:10.1051/0004-6361:20078357.
  2. ↑ а б в Ducati, J. R. (2002). VizieR Online Data Catalog: Catalogue of Stellar Photometry in Johnson's 11-color system. CDS/ADC Collection of Electronic Catalogues. 2237. Bibcode:2002yCat.2237....0D.
  3. ↑ а б Samus, N. N.; Durlevich, O. V. та ін. (2009). VizieR Online Data Catalog: General Catalogue of Variable Stars (Samus+ 2007–2013). VizieR On-line Data Catalog: B/gcvs. Originally published in: 2009yCat....102025S. 1. Bibcode:2009yCat....102025S.
  4. ↑ а б Bagnuolo, William G. , Jr.; Gies, Douglas R.; Hahula, Michael E.; Wiemker, Rafael; Wiggs, Michael S. (1994). Tomographic Separation of Composite Spectra. 2: The Components of 29 UW Canis Majoris. The Astrophysical Journal. 423: 446—55. Bibcode:1994ApJ...423..446B. doi:10.1086/173822.
  5. ↑ Pourbaix, D.; Tokovinin, A. A.; Batten, A. H.; Fekel, F. C.; Hartkopf, W. I.; Levato, H.; Morrell, N. I.; Torres, G.; Udry, S. (2004). SB9: The ninth catalogue of spectroscopic binary orbits. Astronomy and Astrophysics. 424 (2): 727. arXiv:astro-ph/0406573. Bibcode:2004A&A...424..727P. doi:10.1051/0004-6361:20041213.
  6. ↑ а б в Kaltcheva, N. T.; Hilditch, R. W. (2000). The distribution of bright OB stars in the Canis Major-Puppis-Vela region of the Milky Way. Monthly Notices of the Royal Astronomical Society. 312 (4): 753. Bibcode:2000MNRAS.312..753K. doi:10.1046/j.1365-8711.2000.03170.x.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  7. ↑ а б в г д е Antokhina, E. A.; Srinivasa Rao, M.; Parthasarathy, M. (2011). Light curve analysis of Hipparcos data for the massive O-type eclipsing binary UW CMa. New Astronomy. 16 (3): 177. arXiv:1011.1739. Bibcode:2011NewA...16..177A. doi:10.1016/j.newast.2010.09.008.
  8. ↑ Hutchings, J.B. (1977). The Massive Hot Binary 29 Canis Majoris. Publications of the Astronomical Society of the Pacific. 89 (531): 668—74. Bibcode:1977PASP...89..668H. doi:10.1086/130206. JSTOR 40677088.
  9. ↑ Wagman, Morton (2003). Lost Stars: Lost, Missing and Troublesome Stars from the Catalogues of Johannes Bayer, Nicholas Louis de Lacaille, John Flamsteed, and Sundry Others. Blacksburg, Virginia: The McDonald & Woodward Publishing Company. с. 74. ISBN 978-0-939923-78-6.