|
Ґловінський Євген Олексійович
Євге́н Олексі́йович Ґловінський (1 листопада 1894, Ржищів — 7 липня 1964, Мюнхен) — військовий і громадський діяч, науковець, заступник голови Варшавської спілки українських інженерів, член редакційної колегії Енциклопедії українознавства; поручник гарматної бригади 3-ї Залізної дивізії Армії УНР. ЖиттєписНародився в сім'ї Олексія і Зої Ґловінських (мати з дому Сіксгрубів). До 5-го класу гімназії навчався вдома, складаючи іспити при 3-й Київській гімназії. Закінчив Золотоніську земську чоловічу гімназію (1913) із золотою медаллю.  Навчався на історико-філологічному факультеті Київського університету св. Володимира (1913—1915). 1915 року університет евакуйовано до Саратова, а Євген Ґловінський із 2-го курсу пішов до російської армії. Демобілізувався навесні 1918 року. В Армії УНР із січня 1919 до інтернування в табір № 10 міста Каліша. Учасник боїв проти більшовиків (1919—1920). Закінчив Українську Господарську академію в Подєбрадах 16 квітня 1927. Перебував в «авангарді української національної колони». Автор спогаду «Бої під Крижополем 15 серпня — 1 вересня 1919 р.» — про запеклі бої за Вапнярку і Крижопіль та розбиття Одеської групи Красної армії. У 1930—1939 роках — секретар і науковий співробітник Українського наукового інституту (Варшава). 1944 року виїхав до Австрії (м. Зальцбурґ), від 1949 мешкав у Мюнхені, де був професором Українського технічно-господарського інституту й УВУ (від 1952), дійсний член Інституту для вивчення СРСР (від 1963 р. — був заступником директора). Водночас — представник Українського національно-державного союзу в Українській національній раді, член наукової ради Товариства сприяння українській науці в Німеччині та редколегії Енциклопедії українознавства.[1] 1952 року переїхав з Австрії до міста Авґсбурґ (Німеччина). Помер у 1964 році в Мюнхені. Науковий доробокОпублікував близько 50 наукових праць українською, російською, англійською, німецькою, французькою, іспанською, турецькою, арабською мовами. «Полонофіл». Головні праці: «Фінанси УРСР» (Варшава, 1939) та «Фінанси Української PCP у системі фінансів СРСР» (1955), в яких зібрано й проаналізовано матеріал про те, як прибутки державного бюджету України витрачаються на потреби інших регіонів СРСР. НагородиПримітки
Джерела
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
