«Я теж хочу»- чотирнадцятий і останній фільм Олексія Балабанова, робота над яким була завершена в 2012 році.
Зміст
Порожньою літньою дорогою мчить величезний чорний джип. У ньому - Бандит, його друг Матвій зі старим-батьком, Музикант і вродлива дівчина. Вони шукають Дзвіницю Щастя, яка за чутками знаходиться десь між Пітером і Угличем, поряд із атомною станцією, яка вже давно не працює. Дзвіниця забирає людей, але не всіх. Незважаючи на це, в чорній великій машині кожен вірить, що оберуть саме його.
Олександр Симонов став кращим оператором за підсумками фестивалю «Кіношок-2012», окрім того фільм отримав спеціальний приз кінопреси ім. Ірини Шилової [1].
Критика
Володимир Войтенко: „Фільм сюжетно дещо перегукується зі знаменитою картиною Андрєя Тарковського за сценарієм братів Стругацьких «Сталкер». Утім сам Балабанов це заперечує й каже, що «Сталкера» він взагалі додивитися не зміг, так йому було не цікаво. Хоча паралелі очевидні. З іншого ж боку, інтерпретації, звісно, свої, особливі. Скажемо так, глибинно занурені до певної російської традиції“[2].
Продюсер успішної російської кінокомпанії СТВ Сергій Сєльянов: „Це жива історія про головне, що є в людині, про її потаємне бажання щастя задля здійснення свого життя у якомусь найвищому й позитивному ключі. Жанр визначити важко. Назвати його містичним не дуже правильно, назвати просто ровд-муві складно, назвати притчею – нудно“[2].
Володимир Войтенко: „фільм є, сказати б, абсолютно безпросвітним і чи не найбезнадійнішим у всій його творчості“[2].
